Essays.club - Получите бесплатные рефераты, курсовые работы и научные статьи
Поиск

Шпаргалка по "Педагогике"

Автор:   •  Ноябрь 2, 2022  •  Шпаргалка  •  10,033 Слов (41 Страниц)  •  240 Просмотры

Страница 1 из 41
  1. Поняття «дидактика» (частина педагогіки, яка розробляє теорію освіти, навчання й виховання в процесі навчання;   бере початок з «Великої дидактики» (1657) Я.А.Коменського). Об'єкт  (процес навчання, який протікає за об'єктивними законами і закономірностями), предмет (зміст освіти та організація процесу оволодіння ним (визначення мети і завдань навчання; окреслення змісту освіти відповідно до вимог суспільства; виявлення закономірностей процесу навчання; обґрунтування принципів і правил навчання на основі виявлених закономірностей навчання; вироблення організаційних форм, методів і прийомів навчання; забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання), функції (пояснювальна (описує існуючі системи навчання, досліджує навчальний процес), перетворююча (вивчає процес навчання з метою його вдосконалення), нормативно-прикладна (розробляє рекомендації для практичної діяльності) дидактики. Основні завдання: вивчення законів, закономірностей, цілей, принципів, змісту, методів і форм організації навчання, дослідження найбільш стійких, сутнісних зв'язків, відношень між навчанням, вихованням, розвитком та самовдосконаленням особистості.  Дидактика має інтегративний характер (використовує знання з інших наук: філософії  (спирається на дані про наукові засади пізнання оточуючої дійсності), психології (теоретично і практично ґрунтується на дослідженнях загальної, дитячої і педагогічної психології), соціології (враховує закономірності взаємодії типу «учень-учень», «учень-учитель», «учень-група», «учень-клас», що є необхідною умовою успішного навчання); математики (є основою для створення математичних моделей навчання), анатомії та фізіології (базується на даних про особливості розвитку людського організму, вищої нервової діяльності людини), політології  (спирається на дані про вплив політичних  процесів на навчання людей) та ін.. Дидактика та методики викладання окремих навчальних предметів (Д – М (дидактика розробляє теорію освіти та навчання в цілому, методики  (предметні дидактики) - окремих навчальних предметів) співвідносяться як Т- Т (теорія  методик спирається на загальнодидактичну теорію); як Т – П (методики сприяють застосуванню дидактичних теорій на практиці, також  на практиці з’являються нові методи, форми, засоби навчання і т.д.).
  2. Поняття «дидактика»  та її категорії: освіта (процес і результат оволодіння системою наукових ЗУН і формування, на їх основі світогляду, розвиток моральних та інших якостей особистості), навчання (процес взаємодії вчителя та учнів з метою передачі ЗУН), самоосвіта (процес розширення пізнавальних інтересів особистості), принципи навчання (керівні положення, що базуються на закономірностях процесу навчання, та визначають його зміст, форми та методи), методи навчання (способи взаємодії вчителя та учнів з метою передачі системи ЗУН), засоби навчання (різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягається визначена ціль навчання), форми організації навчання (обмежена в просторі та часі взаємообумовлена діяльність вчителя та учнів).
  3. Поняття «процес навчання» (цілеспрямована та спеціально організована навчально-пізнавальна діяльність учнів, яка має свою мету, зміст, форми і методи, що базуються на закономірностях розвитку людського суспільства та психіки людини). Фактори, які впливають на процес навчання (соціально-економічні (Н., фінансове забезпечення, урахування регіональних особливостей), загальнопедагогічні (Н., тип школи, кількість і склад учнів), психологічні (Н,. врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів),  дидактичні (Н., врахування вимог дидактичних принципів), методичні (Н., якість методичних посібників). Особливості процесу навчання (двосторонній характер, цілеспрямованість, динамічність, перманентність (безперервність).Учень як об'єкт (на нього спрямована діяльність вчителя) та суб'єкт (він бере безпосередню участь у навчальній діяльності - засвоює знання у процесі навчання). Характеристики учня як суб'єкта (за М.С.Каганом):  активність на противагу пасивності або реактивності об'єкта; свідомий і самосвідомий характер цієї активності, що сприяє цілеспрямованій і вільній діяльності; його унікальність. Дидактичні системи, в яких учень розглядається як суб'єкт процесу навчання (педагогіка співробітництва; гуманістична педагогіка; особистісно зорієнтоване навчання). Протиріччя як рушійні сили процесу навчання (зовнішні (Н., між об’ємом суспільно-історичних знань і об’ємом знань, які засвоюються учнями), внутрішні (Н., між вимогами, які висуваються до ЗУН і реальними можливостями учнів з їх засвоєння).
  4. Поняття: «процес навчання», «процес наукового пізнання» (процес цілеспрямованого відображення об’єктивної реальності в свідомості людини), їх ознаки: спільні (спрямованість на об’єктивну дійсність; зумовленість суспільними потребами; відбуваються за схемою: живе споглядання - абстрактне мислення – практичне застосування); відмінні (П. стосується самого об'єкта пізнання (водночас відбувається дос¬лідження об'єкта пізнання – наприклад, вивчається будова атома), у Н. можливе використання його наочного або словес¬ного зображення (показ моделі будови атома); у П. відкривають об'єктивно нове, невідоме (відкриття періодичної таблиці хімічних елементів Мендєлєєвим), у Н. учень  «відкриває» для себе якусь істину (він знайомиться з елементами таблиці хімічних елементів Мендєлєєва); у Н.  прискорено пізнають те, на що П. витратили роки; Н. передбачає  формування вмінь та нави¬чок, а П. - тільки розкриття істини, тобто здобуття нових знань; практика в Н. допомагає краще зрозуміти і засвоїти матеріал, а в П. служить критерієм істини). Особливості взаємозв'язку між процесами (навчання - спеціально організоване пізнання, один з основних його шляхів).
  5. Поняття: «методи навчання» (способи взаємодії вчителя та учнів з метою передачі ЗУН), «прийоми навчання» (складова методу, сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню проміжної мети конкретного методу), їх взаємозв'язок (прийоми підсилюють дію методу). Функції методів навчання (освітня (передачаЗУН), розвиваюча (розвиток  інтелектуальних здібностей, голосу, зору, нюху, слуху, фізичних сил, емоційної та вольової сфер), виховна (розвиток пізнавально-творчої активності), спонукальна (формування інтересу до змісту і навчальної діяльності), контрольно-корегуюча (контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів з подальшою корекцією (в разі необхідності) впливів вчителя). Методи навчання та методи виховання, методи навчання та методи науково-педагогічних досліджень (відрізняються метою застосування). Методи та засоби навчання (методи – Яким способом? Яким чином?, засоби – За допомогою чого?; засоби підсилюють дію методу). Методи та форми навчання (метод – це спосіб передачі знань від вчителя до учнів, форма – це спеціальна побудова (конструкція) навчального процесу; методи наповнюють форми конкретним внутрішнім змістом). Загальні умови вибору методів навчання (провідні завдання виховання особистості; мета і завдання навчання взагалі й конкретного етапу зокрема; закономірності і принципи навчання; зміст навчального матеріалу;  наявність засобів навчання;  зовнішні умови (географічні, виробниче оточення);  навчальні можливості учнів (вікові, рівень підготовки, особливості класного колективу); психолого-педагогічні можливості педагога (досвід, рівень підготовки, знання типових ситуацій процесу навчання). Підходи до класифікації методів навчання (за джерелом отримання інформації: словесні; наочні; практичні (Є.Я.Голант, С.І.Петровський), за рівнем активності учнів: активні; пасивні (Є.Я.Голант), за характером навчально-пізнавальної діяльності учнів щодо оволодіння матеріалом: пояснювально-ілюстративний; репродуктивний; проблемного викладання; частково-пошуковий; пошуковий (І.Я.Лернер, М.М.Скаткін), за характером логіки пізнання: аналіз; синтез; індукція; дедукція (І.Я.Лернер), за ступенем керівництва навчальною роботою (навчальна робота під керівництвом учителя та самостійна робота учнів (В.Ф.Паламарчук, В.І.Паламарчук). Класифікація на основі цілісного підходу до процесу навчання (за Ю.К.Бабанським): методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності (за джерелом походження інформації: словесні, наочні, практичні; за ступенем керівництва навчальною роботою учнів: методи самостійної роботи і методи роботи під керівництвом вчителя); методи стимулювання та мотивації навчально-пізнавальної діяльності (методи стимулювання і мотивації інтересу до навчання: пізнавальні ігри, навчальні дискусії, створення емоційно-моральних ситуацій; методи стимулювання та мотивації обов’язку та відповідальності в навчанні: переконання в значущості навчання, висунення вимог, вправи на виконання вимог, заохочення, покарання); методи контролю та самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності (методи усного контролю та самоконтролю, методи письмового контролю та самоконтролю, методи лабораторно-практичного контролю та самоконтролю).
  6. Поняття «процес навчання», його компоненти: М. – Ц.-З. - С.-М. – Зм. – О.-Д. - К.-Р. – О.-Р. (цільовий (визначення мети: М.-  мета діяльності закладу освіти; Ц. – мета навчального предмету; З. - мета конкретного уроку;  в ході навчання реалізується основні групи взаємопов’язаних цілей: освітня, розвиваюча, виховна, самовдосконалення), стимуляційно-мотиваційний (С.-М. - стимулювання учнів, формування позитивної мотивації), змістовий (Зм. - вибір змісту уроку відповідно до навчального плану, програми, підручника), операційно-діяльнісний (О.-Д. - підбір та застосування прийомів, методів, форм, засобів навчання), контрольно-регулятивний (К.-Р. – підбір та застосування методів контролю за засвоєнням знань з подальшою корекцією),  оцінно-результативний (О.-Р. співвіднесення досягнутого результату з метою, відповідне його оцінювання).
  7. Поняття «процес навчання». Освітня: засвоєння учнями системи наукових знань  (узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, теорій, якими володіє наука; види: за змістом (основні поняття і терміни; факти  щоденної дійсності та наукові факти; основні закони; теорії; методологічні знання; оцінні знання), за кількістю (теоретичні, фактичні),  відповідно до рівня оволодіння (знання-ознайомлення; знання-репродукції; знання-вміння; знання-трансформації); вимоги: повнота, системність, усвідомленість, дієвість), формування умінь (здатність на належному рівні виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною знань; стадії формування уміння: усвідомлення; оволодіння; реалізація; види:  за змістом (інтелектуальні, технічні, практичні); за ступенем складності (первинні, вторинні) та навичок (психічне новоутворення, завдяки якому людина спроможна виконувати певну дію раціонально, точно, швидко, без зайвих затрат фізичної і нервово-психічної енергії; види: сенсорні, розумові, рухомі). Розвиваюча: вплив на духовний, психічний (пам'ять, мислення, здібності і т.п.) та фізичний (гнучкість, спритність, витривалість і т.п.) розвиток учнів у процесі навчання. Виховна: здійснення в процесі навчання громадянського, морального, трудового, фізичного, естетичного, правового, статевого, екологічного виховання та формування учнівського колективу, результат: науковий світогляд особистості (сукупність філософських, наукових, політичних, правових, моральних, естетичних ідеалів, поглядів, переконань людей, яка визначає їхнє ставлення до дійсності), моральні, трудові, естетичні і фізичні якості особистості. Функція самовдосконалення:  має забезпечити прагнення особистості до самоосвіти (процес розширення пізнавальних інтересів особистості) та самовиховання (діяльність людини, спрямована на подолання негативних та закріплення позитивних якостей особистості). Чинники, які впливають на реалізацію функцій навчання (використання змісту навчального матеріалу; добір форм, методів навчання; забезпечення дисципліни на уроці; використання оцінок; авторитет вчителя, його особистісні якості, ставлення до учнів).
  8. Поняття «форма організації навчання» (обмежена у просторі і часі взаємообумовлена діяльність вчителя та учнів), їх класифікація (за кількістю учнів (масові, колективні, групові, мікрогрупові, індивідуальні), за місцем навчання (шкільні, позашкільні), за дидактичною метою (теоретичного, комбінованого, практичного навчання), за тривалістю навчання (класичний урок (45хв.), спарені заняття (90 хв.), спарені скорочені заняття (70 хв.), уроки «без дзвінків»). Методи та форми навчання (метод – спосіб передачі знань від вчителя до учнів, форма – спеціальна побудова (конструкція) навчального процесу; методи наповнюють форми конкретним внутрішнім змістом). Характеристика форм організації навчання, які склалися історично (індивідуальна (особливості: вчитель безпосередньо чи опосередковано (з допомогою підручника, комп’ютера) працює з одним учнем; позитивне: врахування індивідуальних особливостей учнів; негативне: не дає можливості охопити навчанням велику кількість дітей, потребує значних матеріальних затрат, учень позбавлений можливості співпрацювати з однолітками; застосування: репетиторство), індивідуально-групова (особливості: вчитель працює з групою дітей (10-15 чол.) різного віку й інтелектуального розвитку, кожен учень самостійно вивчає те, що задає вчитель; позитивне: дає можливість навчити основам грамоти значно більшу кількість дітей; негативне: одночасно навчаються діти, які перебувають на різних ступенях освіти; застосування: елементи в малокомплектних школах), класно-урочна (перша форма масового навчання; особливості: дітей одного віку (приблизно однаковий рівень анатомо-фізіологічного та психічного розвитку) розподіляють по класах (до 30 осіб); основною формою навчання є урок, який має свою мету, зміст; вчитель пояснює учням навчальний матеріал, контролює його засвоєння; навчальний рік розпочинається та закінчується в певний час, має чотири періоди канікул; переваги: ґрунтується на закономірностях засвоєння навчального матеріалу, забезпечує єдність системи навчання в межах всієї країни, передбачає засвоєння нового матеріалу в невеликих обсягах, планомірно і послідовно; недоліки: орієнтована на середнього учня, не дає можливості достроково освоїти програму, обмежує можливості індивідуального підходу до учнів; застосування: традиційна форма навчання в Україні), белл-ланкастерська (форма взаємного навчання; особливості: учнів поділяли на групи (25-30 осіб), до яких прикріпляють старшого учня (монітора), вчитель спочатку навчає старших учнів, які за допомогою унаочнення навчають молодших;  переваги: дає можливість одночасно навчити велику кількість дітей (до 300 осіб);  недоліки: забезпечує оволодіння лише елементарними знаннями; застосування: уроки, які проводять студенти педагогічних закладів), мангеймська (особливості: за результатами попередніх психометричних досліджень і характеристик вчителів учнів поділяли на групи: основні класи (діти із середніми здібностями), класи для учнів малоздібних, допоміжні класи (для розумово відсталих дітей), класи для обдарованих дітей; тривалість та зміст навчання для кожної групи різні; переваги: враховано рівень розумового розвитку учнів; недоліки: надання біологічним чинникам вирішальної ролі в розвитку учнів; застосування: елементи -  класи для здібних дітей), Дальтон-план (особливості: виключає поділ на класи, колективну роботу вчителя з учнями, кожен учень у формі плану отримує індивідуальне завдання, яке виконує в спеціальній лабораторії (зосереджені книги, таблиці, посібники, є також вчитель-консультант), учнів переводять з класу в клас після оволодіння програмовим матеріалом (3-4 рази на рік), вчитель виступає в ролі організатора, консультанта; переваги: враховано індивідуальні особливості учнів, сприяє розвитку самостійності; недоліки: розвиває нездорове суперництво, індивідуалізм; застосування: в американських школах, елементи – заочна форма навчання), бригадно-лабораторна (особливості: учнів поділяють на бригади (по5-7 осіб) на чолі з бригадиром; бригада отримує навчальні завдання (план),  про виконання якого  бригадир звітувався у встановлені терміни; оцінюється робота всієї бригади; переваги: розвиток колективної пізнавальної діяльності, формування почуття колективізму;  недоліки: знеособлення навчальної праці частини учнів, зниження рівня знань,  конфлікти в бригадах; застосування:  елементи – під час проведення лабораторних та практичних робіт), план Трампа (особливості: поєднання масової (100-150 осіб; читання лекцій досвідченим педагогом з використання технічних засобів; 40% часу), групової (10-15 осіб; обговорення лекцій під керівництвом рядового викладача, або найздібнішого учня; 20% часу) та індивідуальної (індивідуальна робота в навчальних лабораторіях, кабінетах; 40% часу), непостійний склад навчальних груп, відсутність поділу на класи; переваги: поєднання занять у великих, малих навчальних групах з індивідуальними заняттями; недоліки: вимагає чіткої роботи викладачів і належного матеріального забезпечення; застосування:  елементи – в системі вищої освіти).
  9. Поняття: «мотиви навчання» (внутрішні імпульси, що спонукають до навчання), «стимули навчання» (зовнішні імпульси, що спонукають до навчання), їх роль (спрямовують, організовують пізнання, надають йому особистісного значення). Роль вчителя (вплив на формування мотиваторів (інтересів, схильностей, життєвих принципів), які використовуватимуться суб'єктом для самоформування мотивів). Мотивація  (процес, у результаті якого навчальна діяльність набуває для індивіда особистого сенсу). Види мотивів: пізнавальні (пов'язані зі змістом навчальної діяльності та процесом її виконання), різновиди: широкі пізнавальні (орієнтація школярів на опанування нових знань); навчально-пізнавальні (орієнтація школярів на засвоєння способів одержання знань); мотиви самоосвіти (спрямованість школярів на самостійне удосконалення способів одержання знань); соціальні (пов'язані з різними соціальними взаємодіями школяра з іншими людьми), різновиди:  широкі соціальні (розуміння необхідності навчатися); вузькі соціальні (прагнення зайняти певну позицію  у відносинах з оточуючими,   заслужити в них авторитет);  мотиви соціальної співпраці  (учень прагне усвідомлювати, аналізувати способи й форми своєї співпраці та стосунків із учителем і однокласниками); позитивні (в основі - позитивне ставлення до навчання) та негативні (в основі - негативне ставлення до навчання); зовнішні (не пов’язані з навчальною діяльністю, але впливають на її успішність – Н., позитивне ставлення дітей до школи) та внутрішні (пов’язані з самим процесом навчання, його результатами – Н., цікаве завдання).   Стимули навчання (оцінка, заохочення, авторитет вчителя та ін.). Взаємозв’язок мотивів та стимулів (впливають одне на одного  і переходять одне в одне – Н., доброзичлива справедлива вимогливість до учнів з боку вчителя (стимул) поступово переходить у них в почуття відповідальності перед вчителем та учнями за результати навчання (мотив). Методи формування пізнавального інтересу (опора на життєвий досвід дитини; пізнавальні ігри; створення ситуації успіху). Методи стимулювання обов'язку та відповідальності (роз'яснення значимості учіння; висунення навчальних вимог; заохочення до сумлінного виконання обов'язку; привчання до виконання вимог).
  10. Поняття «процес засвоєння знань» (навчально-пізнавальна діяльність учнів, що спрямована на свідоме та міцне оволодіння знаннями, способами виконання навчальних дій). Механізми (фізіологічний (засвоєння знань є система тимчасових зв’язків, в утворенні яких провідне значення має аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку)  та психологічний (основу засвоєння знань складають процеси сприймання, мислення і пам‘яті; засвоєння також пов’язане з особливостями особистості кожного учня – почуттями, волею, інтересами,  інтелектуальними якостями), які лежать у його основі. Етапи засвоєння знань: сприймання (відображення предметів дійсності, які впливають на органи чуттів людини); осмислення і розуміння (мислительні процеси, спрямовані на виявлення істотних ознак предметів та розкриття взаємозв’зків між ними);   узагальнення  (уявне виокремлення певних властивостей, що належать певному класу предметів, перехід від одиничного до загального) та систематизація (мислительна діяльність, в процесі якої знання про об’єкти, що вивчаються організовуються в певну систему на основі обраного принципу);  закріплення (спеціальна робота вчителя щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнями навчального матеріалу, в основі якої лежить процес запам’ятовування);  застосування ЗУН на практиці (вміння оперувати знаннями при розв’язанні різноманітних теоретичних та практичних задач). Рівні засвоєння знань (впізнавання (відтворення навчальної інформації при повторному її сприйманні), репродуктивний (точне чи близьке до точного відтворення засвоєної інформації без її розуміння), розуміння (пояснення сутності понять, законів, правил), реконструктивний  (застосування ЗУН за зразком чи в подібній ситуації), творчий (застосування ЗУН в новій, незнайомій ситуації).
  12. О
  13. О
  14. О
  15. О
  16. О
  17. О
  18. О
  19. О
  20. Поняття «контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів» (дидактичний засіб управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів, з метою виявлення та оцінювання рівня їх ЗУН), структура (перевірка (виявлення рівня ЗУН), оцінювання (вимірювання ЗУН), облік (фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоденнику учня, відомостях). Функції контролю (освітня (під час відповіді учень і весь клас звіряють свої знання, повторюють їх, систематизують), діагностична (сприяє виявленню успіхів і невдач), виховна (сприяє формуванню позитивного ставлення учня до навчання, таких якостей, як старанність, відповідальність), розвиваюча (сприяє розвитку мислення, пам’яті, уваги, уяви, волі, мовлення, швидкості, спритності і т.д.), стимулююча (схвалення сприяє виробленню позитивних мотивів навчання), управлінська (на основі аналізу успішності запобігають неуспішності), оцінювальна (об’єктивна оцінка сприяє позитивному ставленню до навчання, формуванню адекватної самооцінки) корекційна (корекція навчальних вправ та досягнення адекватності прийомів контролю навчальних завдань), планування (планування власної діяльності вчителя, об’єктів та методів контролю та ін.). Педагогічні вимоги (індивідуальний характер; систематичність; достатня кількість даних для оцінки; дотримання об'єктивності під час оцінювання; єдність вимог до оцінювання; гласність; всебічність; тематична спрямованість; дотримання етичних вимог; оптимізація контролю).
  21. Поняття: «закономірності навчання», «принципи навчання» (вихідні або керівні положення, що базуються на його закономірностях і визначають мету, зміст, форми та методи навчання),  «дидактичні правила» (опис педагогічної діяльності, що базується на конкретному принципі). Взаємозв'язок: закономірностей та принципів  навчання (принципи базуються на закономірностях); принципів навчання та дидактичних правил (дидактичні правила розробляються на  основі принципів навчання). Роль принципів навчання (визначають мету, зміст, форми та методи діяльності вчителя). Класифікація принципів навчання (принципи навчання, що стосуються усіх компонентів дидактичного процесу (розвиваючого та виховного характеру; науковості змісту та методів; практичної спрямованості; системності й послідовності; гуманізації та гуманітаризації; оптимізації); принципи навчання, що стосуються діяльності суб'єктів викладання (учителів) та їхньої методики (демократизації; доступності та дохідливості викладання; наочності; раціонального поєднання колективних та індивідуальних форм та способів навчальної роботи); принципи навчання, що стосуються навчально-пізнавальної діяльності суб'єктів учіння (учнів) (мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів; активності, свідомості та самостійності учнів); принцип, що стосується контрольно-оцінювальних функцій дидактичного процесу (міцності засвоєння ЗУН).
  22. Поняття «зміст освіти» (система наукових ЗУН, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя і праці). Соціальний досвід людства – основне джерело змісту освіти, його складові (вже здобуті суспільством знання; досвід здійснення відомих способів діяльності; досвід творчої, пошукової діяльності; досвід ставлень до світу і самого себе). Фактори, які впливають на формування змісту освіти (об'єктивні (система потреб і цілей суспільства; соціальні і наукові досягнення; можливості учнів) та суб'єктивні (методологічні позиції вчених (Д.Локка, Й.Песталоцці, Й.Гербарта, Г.Спенсера, Д.Дьюї). Поняття «зміст освіти». Вимоги до змісту освіти в сучасній школі (відповідність меті та завданням виховання, які ставить суспільство перед школою; гуманістична спрямованість (пріоритет  загальнолюдських цінностей, здоров’я людини, її вільного розвитку); науковість (занесення фактів і теоретичних положень, які є сталими в науці, відповідають її новітнім досягненням); послідовність (кожне нове знання спирається на попереднє і впливає на нього); взаємозв'язок між окремими навчальними предметами (а) вивчення деяких предметів неможливе без попередньої підготовки з інших предметів (Н., мови); б) кожна з наук займається вивченням лише певних сторін розвитку природи та суспільства, отож вони знаходяться в тісному взаємозв’язку, ідеї однієї науки використовуються в інших науках); зв'язок з життям (показ практичної значущості ЗУН); відповідність віковим можливостям учнів і рівню їх підготовки (якість навчання знижується, якщо  школярам доводиться засвоювати перевантажений за обсягом чи дуже ускладнений теоретичний матеріал і навпаки, якщо матеріал занадто легкий, то знання і пізнавальні сили ростуть повільно, непропорційно до їх можливостей); доступність (передбачено структурою навчальних планів і програм, способом викладу наукових знань у навчальних книгах,  порядком уведення й оптимальною кількістю наукових понять і термінів, які необхідно засвоїти); підтримка світового стандарту (допомагає школі інтегрувати в світовій освітянський  простір).
  23. Поняття «Державний стандарт загальної середньої освіти» (звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти, а також гарантії держави щодо їх здобуття); розробляється МОН України, Національною Академією наук України та Академією педагогічних наук України; затверджується Кабінетом Міністрів України; переглядається не менше як один раз на 10 років. Базовий навчальний план (нормативний документ, який дає цілісне уявлення про змістове наповнення й співвідношення основних галузей знань за роками навчання в середній школі, мінімальну тривалість вивчення конкретної освітньої галузі знань, тижневе навантаження учнів на різних ступенях навчання та його структуру, встановлює кількість навчальних годин, фінансованих з бюджету) – основоположний документ Державного стандарту загальної середньої освіти. Складові Базового навчального плану: інваріантна частина (спільна складова для всіх загальноосвітніх закладів України (державний компонент); забезпечує єдність навчального процесу; містить обов’язкові для вивчення освітні галузі (мова і література, суспільствознавство, культурознавство, природознавство, математика,   технології, фізична культура та здоров’я; розподіл годин між освітніми галузями (суспільно-гуманітарні - 35%, природничо-математичні – 25%, оздоровчо-трудові – 15%, естетичні – 5%);  варіативна частина (змінна складова (шкільний компонент), містить вибірково-обов’язкові предмети, індивідуальні та групові заняття, курси за вибором і профільне навчання, факультативи; створює передумови для відображення в змісті навчання природних, соціокультурних особливостей регіону, для диференціації, індивідуалізації, профільності (в старших класах) навчання, забезпечує врахування інтересів, здібностей учнів, бажань батьків, можливостей школи; кількість годин: у початковій школі 8-10%, у середній – 15-20%, у старшій – до 35% від загальної кількості годин).
  24. Поняття: «закономірності навчання» (стійкі, повторювальні, об’єктивно існуючі зв’язки між педагогічними явищами, які виявляються під час організації та проведення навчального процесу), «закони навчання» (чітко зафіксовані закономірності: досліджено вид, форму, межі  прояву зв’язку), їх роль у процесі навчання (визначають порядок досягнення цілей і завдань навчання; сприяють ефективному управлінню навчальною діяльністю; надають можливість передбачити результати навчального процесу; надають можливість науково обґрунтувати та оптимізувати зміст, методи, форми навчання учнів). Закони дидактики (соціальної зумовленості цілей, змісту і методів навчання; виховуючого і розвиваючого навчання; зумовленості навчання характером діяльності; цілісності та єдності дидактичного процесу; єдності та взаємозв'язку теорії та практики). Поняття: «закономірності навчання», «закони навчання», їх роль у процесі навчання. Взаємозв'язок між закономірностями та принципами навчання (принципи базуються на закономірностях) Види: загальні (мети навчання (Н., мета навчання залежить від рівня і темпу розвитку суспільства); змісту навчання (Н., зміст освіти залежить від суспільних потреб і цілей навчання); методів навчання (Н., ефективність методів навчання залежить від мети і змісту навчання); якості навчання (Н., якість навчання залежить від часу навчання); мотивації навчання (Н., результативність навчання залежить від сформованості мотивів навчання); управління навчанням (Н., продуктивність навчання залежить від інтенсивності зворотних зв’язків у навчанні), конкретні (дидактичні (Н., результати навчання (у певних межах) прямо пропорційні його тривалості), гносеологічні (Н., результати навчання (у певних межах) прямо пропорційно залежать від уміння учнів вчитися), психологічні (Н., продуктивність навчання (у певних межах) прямо пропорційна інтересові учнів до навчальної діяльності), соціологічні (Н., розвиток індивіда зумовлений розвитком всіх інших індивідів з якими він прямо чи опосередковано спілкується), організаційні (Н., результати навчання (у певних межах) прямо пропорційні працездатності вчителя).
  25. Поняття «оцінювання знань» (визначення й вираження в умовних одиницях (балах), а також в оціночних судженнях учителя знань, умінь та навичок учнів відповідно до вимог шкільних програм), «оцінка» (система певних показників, які відображають  об’єктивні ЗУН). Об'єкт оцінювання (опанування учнем змістом освіти (ЗУН учнів; досвід їх творчої діяльності; досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності), його компетенції). Характеризується: кількісними (1-12 балів) та якісними (повнота, глибина, міцність знань та ін.) показниками. Основні компетенції (компетенція (загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню); види: соціальні, полікультурні, комунікативні, інформаційні, саморозвитку та самоосвіти). Види оцінювання (тематичне (оцінювання результатів вивчення учнем теми), підсумкове (здійснюється наприкінці семестру (за результатами тематичного оцінювання),  навчального року (на основі семестрових оцінок), поточне (необов’язкове,  проводиться по ходу вивчення теми). Умови оцінювання (обов'язкове з предметів інваріантної складової навчального плану закладу; 1кл. – словесна характеристика відповіді (за рішенням педради і 2 кл.); у випадку невідповідності навчальних досягнень встановленим вимогам позначається – «не атестований»; використання іншої системи оцінювання (рейтингова, метод портфоліо) за погодженням з місцевими органами управління освітою (переведення оцінок з  навчальних  предметів  за семестри, рік, результати державної підсумкової  атестації у бали). Суб’єктивізм в оцінюванні навчальних досягнень учнів («ефекти суб’єктивізму»: сукупності (учень має високі оцінки з багатьох предметів), контрасту (виділення одного з учнів на фоні слабенького класу), соціального стану (вплив соціального статусу батьків), ідеалу (вчитель впевнений, що учні не можуть знати ідеально), голосу (роздратованість надто голосною  (тихою) відповіддю), очікування (вчитель сподівався на кращу (гіршу) відповідь), надмірної поблажливості (суворості). Вимоги до оцінювання (виставлення оцінки за наявний на даний момент рівень ЗУН (а не  попередні успіхи чи невдачі); недопускання впливу на оцінку інших чинників (поведінки на уроці і т.п.); подолання хаотичності у виставленні оцінок; вмотивованість оцінок; подолання орієнтування на середній бал; використання результатів перевірки для вдосконалення навчального процесу).
  26. О
  27. О
  28. О
  29. Поняття «урок» (логічно закінчена, цілісна, обмежена в часі частина навчально-виховного процесу, яку проводять за розкладом під керівництвом вчителя з постійним складом учнів), його особливості (завершеність і обмеженість у часі частини навчального процесу, під час якої розв’язуються певні навчально-виховні завдання; єдність навчальної, розвиваючої та виховної функцій; кожна частина уроку і урок в цілому будуються з урахуванням закономірностей засвоєння знань; кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу; постійна форма навчання, що забезпечує систематичне засвоєння ЗУН; обов’язковість відвідування (адже передбачає вивчення системи знань, поділених поурочно, в певній логіці); гнучка форма (поєднання фронтальної, групової та індивідуальної діяльності учнів; застосування різних методів); створює можливості для згуртування колективу; сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості, розумовому розвитку). Урок як «відрізок» навчального процесу (має ті самі структурні компоненти: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулятивний, оцінно-результативний; від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу в цілому) Фактори, які впливають на структуру та результативність уроку (об'єктивні (зміни, які відбуваються в суспільстві; державне замовлення на підготовку майбутніх громадян, здатних задовольнити актуальні потреби суспільства; державні стандарти та програми з їх цілями та предметним змістом; сучасні педагогічні концепції з їх цілями, принципами, технологіями навчання), суб'єктивні (вплив особистості вчителя, рівень його фахової підготовки, стиль спілкування з учнями, вміння враховувати психологічні особливості кожного учня .
  30. Поняття «позаурочна форма організації навчання» (організація навчальної діяльності учнів в позаурочний час, спрямована на  розширення їх пізнавальних інтересів), їх значення в процесі навчання (доповнюють і розвивають класно-урочну діяльність учнів; розширюють умови для розвитку інтелектуальних можливостей учнів, задоволення їх пізнавальних інтересів і потреб). Характеристика позаурочних форм організації навчання: додаткові індивідуальні заняття з учнями (умови, за яких застосовуються (з учнями, які відстають у навчанні, з кращими учнями з метою їх підготовки до олімпіад, з дітьми, які за станом здоров’я не можуть відвідувати школу),  особливості: вчитель сам обирає  методику проведення, їх періодичність, тривалість, готує до них матеріали); консультації з учнями (умови, за яких застосовуються: якщо учні мають труднощі у вивченні певного навчального матеріалу,  перед екзаменами), види (індивідуальні, групові).семінари, практикуми, факультативи, екскурсії, предметні гуртки, консультації, додаткові індивідуальні заняття з учнями, домашня навчальна робота
  31. Види контролю (попередній (для з’ясування загального рівня підготовки (перед вивченням теми, або на початку уроку, року), поточний (для з’ясування наявного в даний момент рівня знань (у повсякденній навчальній роботі), періодичний   (для з’ясування рівня засвоєння системи знань (тема, матеріал кількох уроків і т.п.), підсумковий (облік успішності учнів наприкінці семестру (навчальної чверті, року). Форми контролю (фронтальна (застосовується за умови, що питання ставиться до всього класу; переваги: дозволяє поєднати перевірку знань з повторенням і закріпленням, дає можливість перевірити знання значної частини учнів класу; недоліки: на підставі коротких відповідей учнів важко судити про реальний рівень засвоєння знань), групова (застосовується під час перевірки підсумків результативності роботи групи учнів, які виконували певне завдання; до обговорення обов’язково залучаються усі учні класу), індивідуальна (застосовується для ознайомлення із рівнем навчальних досягнень окремих учнів; залежить від часу, що відводиться на контроль, характеру і обсягу навчального матеріалу, рівня підготовки учня; переваги: дає можливість  ґрунтовно перевірити рівень досягнень конкретного учня; недоліки: потребує значної затрати часу), комбінована (поєднання фронтальної, групової, індивідуальної форм. (Н., вчитель викликає кількох учнів: 1 відповідає усно, 1-2 працюють біля класної дошки, інші виконують індивідуальні письмові завдання); переваги: дає можливість ґрунтовно перевірити декількох учнів при невеликій затраті часу; недоліки: обмежує навчальну функцію перевірки (результати  самостійної роботи учнів перевіряються вчителем за межами уроку), самоконтроль (дозволяє розібратися в тому, як учень оволодів знаннями, уміннями та навичками; переваги: стимулює  до більш свідомого та міцного засвоєння навчального матеріалу), взаємоконтроль (включає контроль і оцінювання результатів з боку інших учнів; переваги: сприяє формуванню вмінь оцінювати висловлювання та результати діяльності інших, відповідальності за оцінювання товаришів). Вибір форм контролю  (його мета, зміст, методи).
  32. Поняття: «мотиви навчання» (внутрішні імпульси, що спонукають до навчання), «стимули навчання» (зовнішні імпульси, що спонукають до навчання), їх роль (спрямовують, організовують пізнання, надають йому особистісного значення). Роль вчителя (вплив на формування мотиваторів (інтересів, схильностей, життєвих принципів), які використовуватимуться суб'єктом для самоформування мотивів). Мотивація  (процес, у результаті якого навчальна діяльність набуває для індивіда особистого сенсу). Види мотивів: пізнавальні (пов'язані зі змістом навчальної діяльності та процесом її виконання), різновиди: широкі пізнавальні (орієнтація школярів на опанування нових знань); навчально-пізнавальні (орієнтація школярів на засвоєння способів одержання знань); мотиви самоосвіти (спрямованість школярів на самостійне удосконалення способів одержання знань); соціальні (пов'язані з різними соціальними взаємодіями школяра з іншими людьми), різновиди:  широкі соціальні (розуміння необхідності навчатися); вузькі соціальні (прагнення зайняти певну позицію  у відносинах з оточуючими,   заслужити в них авторитет);  мотиви соціальної співпраці  (учень прагне усвідомлювати, аналізувати способи й форми своєї співпраці та стосунків із учителем і однокласниками); позитивні (в основі - позитивне ставлення до навчання) та негативні (в основі - негативне ставлення до навчання); зовнішні (не пов’язані з навчальною діяльністю, але впливають на її успішність – Н., позитивне ставлення дітей до школи) та внутрішні (пов’язані з самим процесом навчання, його результатами – Н., цікаве завдання).   Стимули навчання (оцінка, заохочення, авторитет вчителя та ін.). Взаємозв’язок мотивів та стимулів (впливають одне на одного  і переходять одне в одне – Н., доброзичлива справедлива вимогливість до учнів з боку вчителя (стимул) поступово переходить у них в почуття відповідальності перед вчителем та учнями за результати навчання (мотив). Методи формування пізнавального інтересу (опора на життєвий досвід дитини; пізнавальні ігри; створення ситуації успіху). Методи стимулювання обов'язку та відповідальності (роз'яснення значимості учіння; висунення навчальних вимог; заохочення до сумлінного виконання обов'язку; привчання до виконання вимог).
  33. Поняття: «оцінювання», «оцінка», «норми оцінок» (конкретні вимоги, які регулюють виставлення оцінок з різних навчальних предметів за усну відповідь чи письмову роботу). Критерії, які визначають загальні підходи до визначення рівня навчальних досягнень учнів (вихованців),  визначені Наказом МОН від13 квітня 2011 р. Аналіз навчальних досягнень учнів у процесі оцінювання (характеристика відповіді учня (елементарна, фрагментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча); якість знань (правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність); ступінь сформованості загальнонавчальних та предметних умінь та навичок; рівень оволодіння розумовими операціями (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, робити висновки); досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблему, формулювати гіпотезу, розв’язувати проблему); самостійність оцінних суджень). Рівні навчальних досягнень учнів (початковий (1-3 бали) – початкове уявлення про предмет вивчення; середній (4-6 балів) – відтворення основного навчального матеріалу, виконання завдань за зразком, володіння елементарними навчальними вміннями; достатній (7-9 балів) – відтворення знань на рівні розуміння відмінностей між предметами та зв’язків між ними, самостійне засвоєння знань в стандартних умовах, володіння розумовими операціями, здатність самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності, брак власних суджень; високий (10-12 балів) – знання глибокі, міцні, узагальнені, системні, застосування творче, навчальна діяльність носить дослідницький характер, самостійні оцінні судження, вміння їх відстояти; певному рівню оцінювання відповідають певні критерії оцінювання). Порівняльна характеристика 4-бальної та 12-бальної систем оцінювання (4-бальна не відображала відмінність у рівнях навчальних досягнень учнів; 12-бальна запроваджена 1 вересня 2000 р., побудована з урахуванням підвищення рівня особистих досягнень (рівні досягнень: ознайомлювальний (1-3 бали), відтворювальний (4-6 балів), перетворювальний (7-9 балів), творчий (10-12 балів), вчитель враховує рівень успішності учня, а не ступінь його невдач, критерії оцінювання базуються на принципі позитивності (оцінки не поділяють на негативні та позитивні), перевідними (випускними) є всі оцінки, які виставляються у відповідний документ про освіту).
  34. (індивідуальна (особливості: вчитель безпосередньо чи опосередковано (з допомогою підручника, комп’ютера) працює з одним учнем; позитивне: врахування індивідуальних особливостей учнів; негативне: не дає можливості охопити навчанням велику кількість дітей, потребує значних матеріальних затрат, учень позбавлений можливості співпрацювати з однолітками; застосування: репетиторство)
  35. О
  36. Види контролю (попередній (для з’ясування загального рівня підготовки (перед вивченням теми, або на початку уроку, року), поточний (для з’ясування наявного в даний момент рівня знань (у повсякденній навчальній роботі), періодичний   (для з’ясування рівня засвоєння системи знань (тема, матеріал кількох уроків і т.п.), підсумковий (облік успішності учнів наприкінці семестру (навчальної чверті, року). Форми контролю (фронтальна (застосовується за умови, що питання ставиться до всього класу; переваги: дозволяє поєднати перевірку знань з повторенням і закріпленням, дає можливість перевірити знання значної частини учнів класу; недоліки: на підставі коротких відповідей учнів важко судити про реальний рівень засвоєння знань), групова (застосовується під час перевірки підсумків результативності роботи групи учнів, які виконували певне завдання; до обговорення обов’язково залучаються усі учні класу), індивідуальна (застосовується для ознайомлення із рівнем навчальних досягнень окремих учнів; залежить від часу, що відводиться на контроль, характеру і обсягу навчального матеріалу, рівня підготовки учня; переваги: дає можливість  ґрунтовно перевірити рівень досягнень конкретного учня; недоліки: потребує значної затрати часу), комбінована (поєднання фронтальної, групової, індивідуальної форм. (Н., вчитель викликає кількох учнів: 1 відповідає усно, 1-2 працюють біля класної дошки, інші виконують індивідуальні письмові завдання); переваги: дає можливість ґрунтовно перевірити декількох учнів при невеликій затраті часу; недоліки: обмежує навчальну функцію перевірки (результати  самостійної роботи учнів перевіряються вчителем за межами уроку), самоконтроль (дозволяє розібратися в тому, як учень оволодів знаннями, уміннями та навичками; переваги: стимулює  до більш свідомого та міцного засвоєння навчального матеріалу), взаємоконтроль (включає контроль і оцінювання результатів з боку інших учнів; переваги: сприяє формуванню вмінь оцінювати висловлювання та результати діяльності інших, відповідальності за оцінювання товаришів). Вибір форм контролю  (його мета, зміст, методи).
  37. Поняття «засоби навчання» (різноманітні матеріали і знаряддя (навчальне обладнання), що використовується у системі пізнавальної діяльності, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягається визначена ціль навчання), їх роль (заміняють учителя як джерело знань (підручник); конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які повідомляє вчитель (підручник, картини); є прямими об'єктами вивчення, дослідження (прилади); є «посередниками» між школярем і природою або виробництвом у тих випадках, коли безпосереднє вивчення останніх неможливе або утруднене (моделі); сприяють формуванню умінь та навичок - навчальних і виробничих (прилади). Взаємозв'язок засобів та методів навчання (методи – Яким способом?, засоби – За допомогою чого?; засоби посилюють дію методу). Види (прості (словесні (підручники); візуальні: (реальні предмети, моделі); складні (механічні візуальні пристрої (мікроскоп); аудіальні (магнітофон); аудіовізуальні (відео); засоби, які автоматизують процес навчання (комп’ютери). Слово вчителя як найістотніший засіб навчання (функції: інформаційна (засіб передачі навчальної інформації);  комунікативна (засіб спілкування); організаційна (організовує засвоєння знань учнями, формування в них практичних умінь і навичок; спрямовує увагу учнів; розвиває мислення, формує уявлення та переконання; впливає на емоції і почуття).   Засоби наочності (натуральні (природні реальні предмети, явища, процеси – м’ячі, ракетки і т.д.), зображувальні (картини,   копії), знаково-символічні (формули, графіки, діаграми, схеми). Педагогічні вимоги: детальний аналіз мети та змісту навчального матеріалу; врахування пізнавальних закономірностей навчальної діяльності учнів; підготовленість учнів до сприймання навчального матеріалу за допомогою певних засобів навчання; забезпечення органічного поєднання засобів навчання з розповіддю вчителя та іншими засобами навчання
  38. Поняття  «сприймання»  (відображення предметів дійсності, які впливають на органи чуттів людини (зір, слух, дотик, нюх, смак), його види  (безпосереднє  (прямий вплив на органи чуттів) та опосередковане (вплив на органи чуттів за допомогою мови (природної (мова людини, що складається із системи звуків і слів) та   штучної (мова знаків і символів); вимоги до   мови вчителя (образна, змістовна,  чітка, логічна, послідовна). Роль учителя (формування позитивного ставлення до навчання; показ зв’язків між відомими знаннями та новими; актуалізація опорних ЗУН; вивчення нового матеріалу з різних джерел (за допомогою безпосереднього (наочність, екскурсії, експерименти, суспільно корисна та продуктивна праця) та опосередкованого  (усне і друковане слово, викладання) сприймання); образність, чіткість, лаконічність, узагальненість викладу нового матеріалу; зосередження уваги учнів на опорних смислових моментах; відмежування автономних одиниць навчального матеріалу (новий матеріал повинен мати чітку, зрозумілу і доступну для засвоєння структуру); врахування індивідуальних особливостей сприймання учнів (точність, швидкість, повнота, емоційність, уміння відбирати, аналізувати, використовувати інформацію); врахування явища імпринтингу (перше враження надовго залишається в свідомості, тому воно має бути правильним, яскравим, чітким, конкретним); правильне візуальне представлення навчальної інформації (90% інформації людина отримує за допомогою зору).
  39. Поняття «позаурочна форма організації навчання», їх значення, види. Екскурсії (в перекладі – прогулянка; форма організації педагогічного процесу, спрямована на вивчення  явищ, процесів через безпосереднє їх сприймання; роль:  учні здобувають наочні  знання в природних умовах, сприяють встановленню зв’язку теорії та практики, розвивають творчі здібності, спостережливість, естетичні смаки, позитивно впливають на емоційну сферу; види (за часом: короткотермінові, тривалі; за відношенням до навчальних програм: програмні та позапрограмні, за черговістю під час навчального процесу: вступні (попередні), супровідні (проміжні),  заключні (завершальні); за змістом: ботанічні, фізичні, хімічні і т.д.); об’єкти:  стадіони, ВНЗ, установи культури, історичні місця і пам’ятки і т.д.; методика (теоретично-практична підготовка (оволодіння учнями певними теоретичними знаннями, практичними уміннями, які є передумовою успішної діяльності під час екскурсії), інструктаж (ознайомлення з метою і об’єктом, з правилами поведінки і техніки безпеки, підготовка необхідних засобів, повідомлення плану екскурсії), проведення (повторення плану, огляд об’єкта, фіксація головного, відбір необхідного матеріалу), заключний етап (уточнення, систематизація, узагальнення даних спостереження, усне опитування, оформлення матеріалів (стенд, плакат, альбом).
  40. Поняття «засоби навчання», їх роль, види. Технічні засоби навчання (ТЗН – обладнання і апаратура, що застосовуються в навчальному процесі з метою підвищення його ефективності), їх роль (дає змогу: долати часові і просторові межі, проникати в глибинну сутність явищ і процесів; показати явища в розвитку, динаміці; реалістично відобразити дійсність; емоційно забарвити інформацію). Види (за видом сприймання (зорова (візуальна), слухова (аудіо), наочно-слухова (аудіовізуальна); за способом передавання матеріалу (за чи без допомогою технічної апаратури; в статиці чи динаміці; готові таблиці та матеріали для їх складання; картини, моделі, кінокадри, плівки); за організаційними формами роботи з ними (фронтальна - на основі демонстраційних засобів та індивідуальна - на основі розданого учням образотворчого матеріалу). Засоби зорової (візуальної) наочності: екранні (презентації) і друковані (таблиці, картки для складання таблиць). Засоби слухової (аудіо) наочності: аудіо записи і СД-записи. Наочно-слухові (аудіовізуальні) засоби:  кінофільми і кіно-фрагменти, відеозапис). Педагогічні вимоги (аналіз змісту  і логіки навчального матеріалу; підбір ТЗН відповідно до змісту уроку; своєчасне використання на уроці; дотримання правил техніки безпеки). Комп'ютер (напрями використання: засіб індивідуалізації навчання; джерело інформації; засіб оцінювання, обліку та реєстрації знань; засіб творчої діяльності учнів (наприклад, музичний редактор дає змогу писати музику для будь-якого інструменту); засіб заохочення до навчання в ігровій формі; засіб допомоги дітям з дефектами фізичного і розумового розвитку). Комп’ютерні навчальні програми: комп’ютерний підручник (програмно-методичний комплекс, що забезпечує можливість самостійно засвоїти навчальний курс або розділ; поєднує в собі особливості підручника, довідника, задачника та лабораторного практикуму); контролюючі програми (програмні засоби призначені для перевірки та оцінювання ЗУН); тренажери (засоби формування та закріплення навичок, перевірки досягнути результатів); ігрові програми (забезпечують додаткові до навчальних програм дидактичні можливості); предметно-орієнтовані середовища (програми, які моделюють мікро- та макросвіти, об’єкти певного середовища, їх властивості, співвідношення між об’єктами, операції з ними). Використання комп'ютера сприяє: підвищенню інтересу й загальної мотивації,  активізації,  індивідуалізації навчання,  розширенню інформаційного і тестового «репертуарів», можливості оперативно отримувати необхідні дані в достатньому обсязі, об'єктивності перевірки й оцінювання ЗУН учнів
  41. Історія виникнення класно-урочної форми організації навчання (досвід братських шкіл України та Білорусії; теоретичне обґрунтування Я.А.Коменським). Характерні ознаки класно-урочної форми організації навчання (клас (постійний склад учнів, приблизно одного віку і рівня підготовки); планування навчання (клас працює відповідно до свого річного плану); урок (навчальний процес здійснюється у вигляді окремих взаємопов’язаних елементів); монізм (кожен урок присвячений одному предмету); розклад (чергування уроків); педагогічне управління (керівна роль вчителя); варіативність діяльності (застосування різних видів і форм пізнавальної діяльності учнів). Переваги (ґрунтується на закономірностях засвоєння навчального матеріалу; забезпечує єдність системи навчання в межах всієї країни; передбачає засвоєння нового матеріалу в невеликих обсягах, планомірно і послідовно; полегшує виховання в учнів почуття колективізму шляхом використання фронтальних форм роботи; активізує роботу учнів; сприяє раціональному використанню часу; дає можливість застосування різних методів навчання) та недоліки (орієнтована на середнього учня; не дає можливості достроково освоїти програму; обмежує можливості індивідуального підходу до учнів).
  42. Особливості застосування на уроці фронтальної (колективне розв'язання учнями проблемних питань або пізнавальних завдань під керівництвом вчителя в єдиному темпі; переваги: створює атмосферу творчої колективної праці, стимулює активність учнів; недоліки: розрахована на середнього учня; застосовується під час викладу навчального матеріалу, який передбачає творчі завдання різної складності, на етапі первинного засвоєння),  індивідуальної (самостійне виконання учнями завдання на рівні навчальних можливостей (темпу роботи, рівня підготовки); переваги: дозволяє поглиблювати і закріплювати знання, виробляти необхідні уміння та навички, отримати досвід творчої діяльності; недоліки: ізольоване засвоєння учнем навчального матеріалу, оцінка  цікавить лише вчителя і учня;  застосовується на всіх етапах уроку, переважає у виконанні домашніх завдань, самостійних і контрольних завдань у класі), групової (організація навчальної діяльності в створених невеликих за складом групах у межах одного класу); кількість учнів у групі (залежить: від загальної кількості учнів у класі; характеру і обсягу знань, що опрацьовується; наявності необхідних матеріалів; часу, відведеного на виконання; оптимальна – 3-5 осіб (за меншої – учням важко розглянути проблему, за більшої – складно визначити внесок кожного); об’єднання у групи (здійснюють: 1. вчителі (на добровільних засадах, за результатами жеребкування), 2. учні (власний вибір); види груп: стабільні і тимчасові; однорідні (гомогенні) і різнорідні (гетерогенні); види форм групової взаємодії: ланкова форма (постійні групи учнів (з однаковою або різною успішністю) з 4-6 осіб для виконання спільних навчальних завдань, формуються для роботи протягом чверті (навчального року); бригадна форма (тимчасові групи учнів з 4-6 осіб для виконання навчальних завдань на певному занятті; різновиди організації їх роботи: кооперативно-групова (кожна група виконує частину загального завдання), диференційовано-групова (завдання з урахуванням їх складності розподіляється між учнями з різними навчальними можливостями); парна (створюються пари, для виконання навчальних завдань; види: статичні (постійні) та динамічні (змінні); переваги: стосунки між вчителем і учнями набувають характеру співпраці; дає можливість об’єднати зусилля дітей, спільно відповідати за виконання завдання; активізує діяльність учнів; сприяє формуванню уміння вчитися, планувати, моделювати, здійснювати самоконтроль, взаємоконтроль; виховується колективність, відповідальність, культура ведення діалогу; недоліки: потребує добре продуманої організації з боку вчителя; застосовується: при виконанні лабораторних і практичних робіт; на навчально-дослідних ділянках; під час засвоєння, повторення, застосування, узагальнення і систематизації знань на уроках з основ наук) форми роботи учнів на уроці.
  43. Поняття «підготовка вчителя до уроку» (вибір такої організації навчально-виховного процесу, яка в даних конкретних умовах забезпечить найвищий кінцевий результат). Види підготовки: попередня та безпосередня. Особливості попередньої підготовки вчителя до уроку (вивчення навчальної програми з предмета та суміжних предметів; ознайомлення з підручником, посібниками, педагогічною та методичною літературою; вивчення передового педагогічного досвіду; аналіз власного досвіду; календарне планування (розподіл у часі окремих тем з урахуванням кількості годин, що визначаються програмою на кожну тему, кількості тижневих годин (визначених навчальним планом) і розкладу занять); тематичне планування (визначення послідовності уроків, основних видів роботи на уроці; включає визначення: місця теми в системі курсу; понять, вмінь, навичок, які необхідно сформувати; знань, що вивчалися раніше і є основою для систематизації нових знань; міжпредметних зв’язків; місця роботи  учнів під керівництвом вчителя та  самостійної роботи із засвоєння нових знань; практичних занять; тренувальних та творчих вправ;  форм контролю та самоконтролю; завершального етапу у вивченні теми); ознайомлення з матеріальним забезпеченням навчальних занять, наявними ТЗН; вивчення стилю викладання в даному класі інших вчителів; ознайомлення з класом (особливості учнів, їх ставлення до навчання, до навчальних предметів, до вчителів).
  44. Поняття «підготовка вчителя до уроку», її види. Особливості безпосередньої підготовки вчителя до уроку (формулювання мети і завдань уроку (освітня: домогтися міцного засвоєння знань, формування практичних умінь і навичок з конкретної теми; розвиваюча: розвивати мовлення, мислення, пам'ять, увагу, уяву, спостережливість, швидкість, витривалість, гнучкість та ін.; виховна: сприяти формуванню світогляду, моральних, естетичних та ін. якостей школяра, вихованню колективу класу; самовдосконалення: спонукати до самоосвіти та самовиховання); визначення обсягу і змісту навчального матеріалу (визначення оптимального обсягу (достатнього для формування основних положень галузі знань та практичних умінь і навичок) навчального матеріалу та додаткової інформації з посібників відповідно до програми, з урахуванням внутріпредметних і міжпредметних зв’язків, спрямованого на реалізацію   функцій навчання); вибір форм організації навчання (вибір типу уроку, його раціональної структури і визначення тривалості її кожного елемента, продумування можливості поєднання фронтальної, групової, індивідуальної роботи); вибір методів і прийомів навчання (вибір методів на кожен етап уроку, продумування їх поєднання, взаємодоповнення); наочно-технічне оснащення уроку (визначення наочності і технічних засобів навчання); визначення змісту й методики виконання домашнього завдання (визначення обсягу домашнього завдання, продумування змісту інструктажу); складання плану-конспекту уроку (зазначається тема, мета, завдання, уроку, необхідне обладнання, тип і структура уроку – послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце демонстрацій, час на кожен етап уроку, зміст домашнього завдання); перевірка готовності вчителя до уроку (визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття, передбачення можливих труднощів і шляхів їх подолання); перевірка готовності учнів до уроку (здійснюється на організаційному етапі та під час перевірки виконання учнями домашнього завдання).
  45. Поняття «позаурочна форма організації навчання», їх значення, види. Предметні гуртки (науково-освітні гуртки, організовані з метою розширення й поглиблення знань учнів з різних предметів та розвитку в них інтересу до відповідних галузей науки, мистецтва, техніки;  роль: поглиблення набутих знань, розвиток інтересів і здібностей учнів; види (предметні (відповідно до навчального предмета), технічні, спортивні); особливості: кількість учнів 10-20 чол., їх добровільна участь, періодичність занять:  2-3 рази в місяць, працюють за спеціально розробленим  планом,  відповідно до загальношкільного графіка гурткової роботи, очолюють педагоги, батьки (на громадських засадах),  форми проведення: різноманітні (вибір залежить від специфіки предмета, індивідуальних і вікових особливостей учнів, матеріальних умов, майстерності вчителя).
  46. Поняття «контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів», його структура. Поняття «методи навчання» та «методи контролю за навчально-пізнавальною діяльністю» (сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок). Вибір (мета контролю; вид контролю; зміст ЗУН, які необхідно перевірити; особливості учнівського колективу; індивідуальні особливості учнів; майстерність вчителя). Характеристика методів контролю: щоденне спостереження (безпосереднє сприймання вчителем навчально-пізнавальної діяльності учнів; переваги (дозволяє вчителеві скласти уявлення про те, як учні сприймають і розуміють навчальний матеріал, в якій мірі виявляють самостійність, кмітливість, творчість); недоліки (не передбачає оцінки, вираженої у балах,  її фіксації); метод усного контролю (спосіб з'ясування рівня знань учня завдяки прямому контакту з ним під час перевірочної бесіди; етапи (формулювання  запитань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми; підготовка учнів до відповіді та викладу своїх знань; корекція і самоконтроль викладених знань у процесі відповіді; аналіз і оцінка відповіді; види (за рівнем пізнавальної активності (репродуктивні, реконструктивні, творчі);  за рівнем самостійності учнів під час відповіді (основні, додаткові, допоміжні), за формулюванням (звичайні, проблемні), за формою висловлення (логічні, цілеспрямовані, чіткі, зрозумілі, посильні), за місцем організації і проведення (класні, домашні), за методом перевірки результатів (традиційні, тестові, програмовані (машинні або без машинні), за охопленням учнів перевіркою (індивідуальні, фронтальні, ущільнені (групові); форми (індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усний залік, усний іспит), переваги  (учні вчаться логічно мислити, аргументувати, висловлювати свої думки грамотно, образно, емоційно, набувають досвіду обстоюва¬ти свою точку зору; сприяє  встановленню тісного контак¬ту між учителем і учнем; дає змогу стежити за  думкою учня всьому класу; дозволяє виявити прогалини чи неточності в знаннях учнів і відразу їх виправити; в процесі опитування одного учня здійснюється повторення, узагальнення і систематизація знань цілим класом), недоліки (значна затрата навчального часу; учень перебуває в стані нервового збудження; суб'єктивність перевірки (об'єктивність перевірки важко встановити, бо відповідь учня не фіксується); нерівнозначність перевірки (різним учням ставлять різні запитання неоднакові за складністю); метод письмового контролю (спосіб письмової перевірки з метою з'ясування ступеня оволодіння учнями вміннями і навичками з предмета; види (в залежності від затраченого часу (короткочасні (10-15 хв.), довготривалі (один-два уроки), фор¬ми (залежно від навчально¬го предмета; контрольна робота,  самостійна робота, письмовий залік, письмовий екзамен), переваги (дає можливість перевірити власне відповідь (під час усної перевірки оцінюється образ відповіді),  визначити   якість знань (правиль¬ність, точність, усвідомленість, уміння застосовувати ці знання на практиці), за короткий час можна перевірити знання багатьох учнів, виявити деталі й неточності у відповідях учнів, результати перевірки зберігаються), недоліки  (потребує чимало часу для перевірки; під час виконання роботи складно перевірити, хто з учнів потребує допомоги; призводить до зниження грамотності учнів (якщо вчи¬телі нехтують єдиними орфографічними вимогами); метод тестового контролю  (спосіб перевірки, який передбачає відповідь учня на тестові завдання  (запитання, задачі); тест (набір стандартизованих завдань, за допомогою яких визначають рівень засвоєння певних компонентів змісту освіти), компоненти тесту (інструкція, завдання, еталон), види (за дидактичним призначенням (тести на доповнення, тести на використання аналогії, тести на зміну елементів відповіді), переваги (об'єктивність; простота процедури запису (введення) відповіді; незалежність оцінки від техніки письма; кількісні критерії оцінки (наявність кількісних показників для визначення повноти та глибини засвоєння матеріалу); простота та формалізованість процедури визначення оцінки (можливість її здійснення людиною середньої кваліфікації або технічним пристроєм); чіткість та однозначність формулювання умов тестових завдань (забезпечує однозначність сприйняття учнями їх змісту); рівні вимоги до знань та умінь учня (використання в тесті завдань однакової складності, обсягу та змісту); забезпечення необхідної повноти охоплення знань та умінь, що контролюватимуться під час перевірки; можливість одночасної перевірки значної кількості учнів, багаторазового повторення умов перевірки, для з’ясування змін в рівні підготовки; орієнтація на сучасні освітні технології (використання комп’ютерних навчальних і контролюючих систем); універсальність (охоплення всіх етапів процесу навчання);  багатофункціональність (контроль, діагностика, корекція навчального процесу); охоплення контролем великого обсягу матеріалу; реальним є самоконтроль; увага учня фіксується не на формуванні відповіді, а на осмисленні її суті), недоліки (спрямований на перевірку засвоєння ключових елементів навчального матеріалу; ймовірність випадкового вибору правильної відповіді; можливість при застосуванні тестів закритого типу оцінки тільки кінцевого результату (правильно-неправильно), у той час як сам процес, що призвів до нього, не розкривається; психологічний недолік - стандартизація мислення без врахування рівня розвитку особистості; велика затрата часу на складання необхідного «банку» тестів, їх варіантів, трудомісткість процесу; не сприяє розвитку мови); метод графічного контролю (спосіб перевірки, який   передбачає відповідь учня у вигляді складеної ним узагальненої наочної моделі, яка відображає певні відношення, взаємозв'язки у виучуваному об'єкті або їх сукупності; види наочних моделей (графічні зображення умови задачі,  малюнки, креслення, діаграми), переваги (допомагає виявити уміння учнів узагальнювати, систематизувати, класифікувати вивчений матеріал; сприяє розвитку абстрактного мислення), недоліки (необхідність додаткового прилад¬дя (лінійки.); потребує часу для перевірки), метод програмованого контролю (спосіб перевірки, який полягає у висуван¬ні до всіх учнів стандартних вимог, що забезпечується ви¬користанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань; переваги (дає змогу за короткий час перевірити значну кількість учнів; висуває до всіх однакові вимоги; усуває суб’єктивізм в оцінюванні; дає змогу статистично опрацювати результати; аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизованих засобів; сприяє використанню новітніх освітніх технологій (комп’ютерних навчальних і контролюючих систем), недоліки  (потребує часу для розробки банку контрольних завдань; під час виконання роботи складно перевірити, хто з учнів потребує допомоги; дає можливість перевірити лише конкретні знання), метод практичної перевірки (спосіб перевірки уміння учнями практично вирішувати контрольні завдання (виконання досліджень, створення виробів), форми (лабо¬раторна робота, практична робота), переваги (дає можливість спостерігати за практичними діями учня; сприяє з’ясуванню міри усвідомлення учнями теоретичних основ практичних дій), недоліки (потребує спеціального обладнання (відповідно від мети практичного завдання); необхідна розробка спеціальних інструктивних карток щодо виконання практичних дій; зазвичай виконання практичних завдань здійснюється у групах (від 3 до 7 чоловік), що ускладнює  перевірку участі кожного учня в роботі; під час виконання роботи складно перевірити, хто з учнів потребує допомоги).
  47. Поняття «осмислення та розуміння» (мислительні процеси, спрямовані на виявлення істотних ознак предметів та розкриття взаємозв’зків між ними), його елементи: усвідомлення (розуміння частин цілого, елементів системи, значення об’єктів і окремих слів, виділення відмінних ознак предметів та явищ); осмислення (розкриття зв’язків між окремими предметами та явищами, визначення їх місця серед інших, розуміння їх причин, передбачення результатів); інсайт (момент осягнення навчального матеріалу, його розуміння). Роль учителя (чітке виділення основних ознак предметів і явищ;  виразна, образна мова, смислові наголоси (поняття формуються за допомогою мови); показ шляхом аналізу та синтезу, індукції та дедукції найважливіших ознак предметів та явищ, їх взаємозв’язків (поняття формуються на основі практично-чуттєвої діяльності учнів та її логічного аналізу); включення учнів у різні види розумової діяльності, залучення до здійснення таких операцій, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, конкретизація).
  48. Поняття: «узагальнення» (уявне виокремлення певних властивостей, що належать певному класу предметів, перехід від одиничного до загального) та «систематизація» (мислительна діяльність, в процесі якої знання про об’єкти, що вивчаються організовуються в певну систему на основі обраного принципу), їх  види (первинне (під час сприймання та осмислення навчального матеріалу; результат - загальні уявлення про предмети та явища), локальне або часткове чи понятійне (під час роботи над засвоєнням нових знань, коли розкриваються причинно-наслідкові та інші зв’язки;  результат - засвоєння окремих понять), міжпонятійне або поурочне (встановлення спільних суттєвих ознак понять,  перехід від менш загальних до більш загальних понять, об’єднання засвоєних понять в систему; результат - формування системи понять; відбувається на спеціально відведеному етапі уроку), тематичне (забезпечує засвоєння циклу понять, цілої системи, змісту цілих розділів програми; відбувається на спеціально відведеному уроці), підсумкове (забезпечує засвоєння зв’язків та відношень між системами знань, що складають зміст цілого курсу, результат -   засвоєння цілісної системи знань з певної галузі науки), міжпредметне (здійснюється зі споріднених предметів – ботаніка, зоологія). Роль учителя (звернення уваги учнів на істотні ознаки предметів та явищ; чітке формулювання понять, законів, принципів і т.д.; підбір прийомів та методів, які найбільш повно розкривають основні ознаки предметів та явищ).
  49. Поняття «закріплення» (спеціальна робота вчителя щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнями навчального матеріалу, в основі якої лежить процес запам’ятовування; поняття «запам’ятовування» (процес пам’яті, завдяки якому відбувається накопичення, збереження та відтворення навчальної інформації, закріплення нових знань через поєднання їх з набутими); елементи запам’ятовування (первинне враження (явище імпринтингу), поточне  запам’ятовування (в процесі активної навчально-пізнавальної діяльності, а не шляхом спеціального заучування), закріплення (шляхом безпосереднього вивчення навчального матеріалу); види запам’ятовування (логічне (осмислене) і механічне (просте повторення, «зазубрювання»); концентроване (здійснюється за одним присідом; результат: знання переходять в оперативну, короткотривалу пам’ять і швидко забуваються) та розосереджене (засвоєння навчального матеріалу здійснюється декількома прийомами і розосереджується в часі; результат: переведення знань у довготривалу пам’ять);  довільне (людина ставить перед собою мету запам’ятати певний матеріал і використовує спеціальні прийоми для цього) і мимовільне (запам’ятовування є продуктом дій (пізнавальних, практичних і т. д.), але здійснюється автоматично, без наперед поставленої мети; має вибірковий характер, визначається відношенням дитини до навколишньої дійсності (Н., найкраще запам’ятовується те, що є життєво необхідним). Роль учителя (точне і повне первинне враження і його словесні відтворення (явище – імпринтингу); спонукання до  запам’ятовування не всього обсягу навчального матеріалу, а найбільш суттєвого, що становить основу оволодіння навчальним матеріалом і необхідне для формування наукового світогляду та практичної діяльності; застосування різних видів запам’ятовування (в залежності від дидактичної мети); періодичне повторення навчального матеріалу (види: первинне (одразу після ознайомлення з навчальним матеріалом), поточне (в ході ознайомлення з наступним матеріалом, для якого попередні знання є основою), узагальнююче (знання розглядаються в системі з раніше набутими); вимоги до повторення: цілеспрямованість, мотивація, правильність розподілу в часі, здійснення частинами або в цілому залежно від результату, якого хочуть досягти, відмова від механічного запам’ятовування); застосування прийомів, які сприяють запам’ятовуванню: групування матеріалу, переказ «своїми» словами, з попереднім осмисленням, використання асоціативних образів, чуттєвих переживань); залучення учнів до активної участі в навчально-пізнавальній діяльності).
  50. Поняття «застосування ЗУН  на практиці» (вміння оперувати знаннями при розв’язанні різноманітних теоретичних та практичних задач). Роль учителя (застосування різноманітних практичних методів навчання; показ міжпредметних зв’язків, вирішення різноманітних життєвих завдань, де доводиться застосовувати комплекс знань з різних предметів; показ значення отриманих ЗУН в практичній діяльності, в повсякденному житті; звернення до життєвого досвіду учнів, знань, отриманих на інших предметах).
  51. Поняття «методи навчання». Особливості словесних методів навчання (інформація подається через слово вчителя, сприймається в процесі слухання). Переваги (дозволяють за короткий час повідомити значний обсяг інформації; активізують увагу, пам'ять, почуття; створюють яскраві картини, образи), їх види (евристичні (запитальні): бесіда; акроматичні (викладальні): розповідь, пояснення, лекція, робота з підручником, інструктаж). Функції словесних методів навчання (за В.О.Онищуком): створення психологічної установки на засвоєння нового матеріалу, мотивація пізнавальної діяльності учнів; розкриття змісту фактичного матеріалу; розкриття причинно-наслідкових  та інших зв’язків між предметами та явищами навколишнього середовища; зведення знань у певну систему; інструктування учнів щодо їхньої діяльності. Характеристика словесних методів навчання: розповідь (образний, динамічний, доступний, емоційний виклад навчальної інформації; види розповідей (за особливостями проникнення в явища дійсності: художня (образний переказ фактів, вчинків дійових осіб), науково-популярна (виклад наукового або взагалі складного питання в загальнодоступній формі), описова (чітка, виразна, образна характеристика предметів, явищ, подій, їхніх ознак, властивостей); за дидактичною метою (розповідь-вступ, розповідь-викладання, розповідь-завершення), педагогічні вимоги: тривалість 10-12 хв.; достовірність, науковість фактів; чітка логіка викладу; емоційність; простота та доступність мови; достатня кількість яскравих і переконливих фактів; вираження особистого ставлення вчителя); інструктаж (короткі, лаконічні, чіткі рекомендації щодо виконання дії; види інструктажу (вступний (перед початком роботи), поточний (по ходу виконання роботи; якщо помилки є типовими, вчитель перериває роботу і дає додаткові роз'яснення всім учням), заключний (проводять з метою підведення підсумків, демонстрації кращих робіт учнів, оцінки їх, визначення подальшої перспективи); педагогічні вимоги: чіткість мови вчителя; наголошення на основних етапах виконання дії; показ логіки її виконання; повторення послідовності виконання дії
  52. Поняття «методи навчання». Особливості наочних методів навчання (вплив на зорові рецептори за допомогою різноманітної наочності (унаочнення змісту навчання,  застосування конкретних образів, що безпосередньо сприймаються учнями). Види (самостійне спостереження, ілюстрування, демонстрування). Переваги: належна повнота сприймання та якісне засвоєння знань; найповніше й найточніше розкриття сутності явищ;  привертання уваги учнів до матеріалу; підвищення міцності запам’ятовування; забезпечення емоційного впливу; заощадження навчального часу; активізація пізнавальної діяльності; інтенсифікація (збільшення продуктивності, дієвості) процесу навчання. Характеристика наочних методів навчання: ілюстрування (показ статичних (нерухомих) предметів і процесів у їх символічних зображеннях (плакатів, карт, малюнків і т.д.); види (зображення об’єктів (фотографії), схематичні зображення (карти); значення: допомагає учням ефективніше сприймати навчальний матеріал, формувати конкретні уявлення, точні поняття, усвідомити суть явища, взаємозв’язки між його компонентами) та демонстрування (показ предметів і процесів в їх натуральному вигляді, динаміці (використання приладів, дослідів, технічних установок, навчальних телепередач, комп’ютерний показ);  види  (демонстрування реальних предметів, явищ, що протікають у природних умовах (спостереження за погодою), демонстрування натуральних предметів у штучному середовищі (досліди в шкільній теплиці), демонстрування штучних об’єктів у природному середовищі (копія механізмів); значення: допомагає сприйняти   явище чи предмет в цілому, ознайомити із зовнішнім виглядом предмета, його внутрішньою будовою, розкрити динаміку явища). Педагогічні вимоги: чітке визначення мети і предмета показу; зосередження уваги учнів на предметі показу, постійне її підтримання; забезпечення оптимальних умов спостереження для всіх учасників; всебічний огляд об’єкта; визначення головного; детальне продумування пояснення;  відповідність темпу пояснення показу; дотримання технічних прийомів і правил; вмотивованість, диференційованість і комплексність показу
  53. Поняття «методи навчання». Особливості практичних методів навчання (залучення учнів до різних видів самостійної діяльності з метою формування практичних вмінь та навичок). Переваги: сприяють безпосередньому пізнанню дійсності, поглибленню знань, їх практичному закріпленню. Характеристика практичних методів навчання: практична робота (застосування учнями знань під час вирішення практичних завдань (наприклад, виготовлення аплікації на уроках трудового навчання); етапи  проведення (пояснення вчителя (теоретичне осмислення роботи); показ (інструктаж); проба (2-3 учні виконують роботу, решта спостерігає); виконання роботи (кожен учень виконує роботу самостійно); контроль (роботи учнів приймають і оцінюють); графічна робота (відображення знань учнів у кресленнях, графіках діаграмах, таблицях, ескізах; етапи виконання (ознайомлення учнів з технікою виконання; показ послідовності виконання; виконання; аналіз та оцінювання результатів); дослідна робота (виконання пошукових завдань і проектів, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів); етапи проведення (вступна бесіда з метою усвідомлення учнями проблеми, яку необхідно розв'язати; запис питань, на які учні повинні будуть відповісти після спостереження; читання опису досліду в підручнику; виконання роботи відповідно до алгоритму, описаного в підручнику; відповіді на запитання; узагальнення результатів досліду
  54. Особливості методів самоконтролю (застосовується до тієї частини ЗУН, рівень засвоєння яких можуть визначити самі учні (формула, правила). Метод самоконтролю (спосіб  усвідомленого регулювання учнем своєї діяльності задля забезпечення таких її результатів, які б відповідали поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам, зразкам). Засоби формування навичок самоконтролю: використання колективних (фронтальних) перевірок і контроль з боку вчителя. Для організації самоконтролю знань учнів ознайомлюють: з метою роботи; з вимогами до завдання; способами  його ви¬конання; із зразком, опорою правильної відповіді (повної, логічної, розгорнутої); із прийомом самоаналізу відповіді за певними орієнтирами; з нормами і критеріями оцінювання знань, звертаю¬чи увагу на те, що помилки можуть бути істотні та менш істотні з огляду на мету контролю; з прийомами самоконтролю і шляхами їх удосконалення. Переваги (ознайомлює учнів з різними прийомами самоконтролю; сприяє формуванню навичок   самоконтролю; впливає на посилення відповідальності учнів за навчальну роботу (результати самоконтролю і самооцінки знань з окремих тем фіксують у класному журналі); сприяє вихованню почуття власної гідності, чесності. Недоліки (застосовується за умови, що в учнів сформовані навички самоконтролю. Метод самооцінки (спосіб критичного ставлення учня до своїх здібностей і можливостей та об'єктивне оцінювання досягнутих успіхів). Види самооцінки (адекватна; неадекватна (завищена, занижена). Формування самооцінки: ознайомлення учнів з нормами і критеріями оцінювання знань; мотивація виставле¬ної учневі оцінку; пропозиція оцінити свою відпо¬відь; організація в класі взаємоконтролю, рецензуван¬ня відповідей інших учнів. Переваги (розвиває критичне ставлення учнів до своїх здібностей і можливостей; навчає об'єктивно оцінювати результати своєї праці; впливає на зміцнення відповідальності учнів за навчальну роботу). Недоліки (застосовується за умови, що учні володіють прийомами самоаналізу, самокритики).
  55. Поняття «процес навчання», його двосторонній характер   (процес навчання складається з двох одночасно діючих актів (викладання та учіння). Поняття викладання (організація і керівництво з боку вчителя пізнавальною діяльністю учнів, в результаті чого вчитель розвиває і виховує їх) та учіння (цілеспрямоване засвоєння знань, соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті). Роль вчителя  (виступає: як джерело знань і умінь; як державна особа, яка здійснює контроль за навчанням; створює умови, за яких учні можуть найбільш раціонально і продуктивно вчитися (забезпечення навчальної дисципліни, психологічного мікроклімату, чергування занять, нормування домашньої навчальної роботи, постановка перед учнями мети і завдань); організовує та здійснює керівництво пізнавальною діяльністю учнів). Роль учня  (а) навчальна діяльність під керівництвом вчителя: прийняття навчальних завдань і плану дій, запропонованих вчителем; здійснення навчальних дій; регулювання навчальної діяльності; аналіз результатів; б) самостійна навчальна діяльність: планування навчальної діяльності; підбір методів, форм, засобів; самоорганізація; саморегулювання; самоаналіз результатів).
  56. О
  57. О
  58. О
  59. О
  60. Поняття «навчальна програма» (документ, в якому визначається зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які необхідно засвоїти, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання), її структура (пояснювальна записка; зміст навчального матеріалу; обсяг ЗУН; перелік унаочнення та літератури для учнів та методичної літератури для вчителя; критерії оцінювання ЗУН учнів). Вимоги до навчальних програм: наявність грифу МОН України; високий науковий рівень; передбачення виховного потенціалу; генералізація навчального матеріалу на основі фундаментальних положень сучасної науки; його групування навколо провідних ідей і наукових теорій; реалізація міжпредметних зв’язків, взаємозв’язок науки, практики і виробництва, передбачення формування умінь та навичок. Способи побудови навчальних програм (лінійний (матеріал розташовується послідовно з поступовим ускладненням, новий матеріал викладається на основі вже відомого, але не повторює його (Н., історія), концентричний (одні й ті розділи програми повторно вивчаються на різних ступенях навчання, зміст поступово розширюється і поглиблюється (Н., українська мова), спіральний (в загальному вигляді викладається вся структура навчального предмета, його основні положення, які далі поступово конкретизуються і поглиблюються (дидактика).

...

Скачать:   txt (149.6 Kb)   pdf (363.7 Kb)   docx (42.7 Kb)  
Продолжить читать еще 40 страниц(ы) »
Читать полный текст Сохранить
Доступно только на Essays.club