Соціалізація дітей з особливими потребами

Реферат

На тему:

«Соціалізація дітей з особливими потребами»

Виконала:

Студентка групи ФПШ-33

Стельмах Руслана

Львів – 2017

Зміст

1. Вступ.
2. Проблеми соціалізації дітей з вадами розвитку.
3. Система заходів, спрямованих на соціальну реабілітацію дитини.
4. Окремі аспекти управлінської діяльності в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами.
5. Рекомендації учителям в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами.
6. Роль батьків у соціальній адаптації дітей з обмеженими можливостями.
7. Висновок.

1. Вступ.

Соціалізація – це один з важливих чинників повноцінного розвитку особистості та її ефективному функціонуванні в соціумі. У процесі соціалізації у дитини формуються соціальні якості, знання та вміння , відповідні навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. На думку Л. С. Виготського, дитина, народившись, уже є соціальною істотою, оскільки її із самого народження оточує багатогранний, складно структурований соціальний світ того суспільства, повноправним членом якого їй ще доведеться стати, але без якого вона вже не може існувати. Відносини дитини і цього світу постійно змінюються – поступово дитина оволодіває діями з предметами, в яких закріплено соціальний спосіб їх виконання; надалі світ її спілкування розширюється, все більше людей у нього включається; вона пізнає все більше соціальних ролей; у неї починають формуватись перші уявлення про себе як про частину даного соціального світу. Поступово оточуючий соціальний світ відкривається дитині в системі існуючих рольових взаємовідносин, правил соціальної поведінки, культурних норм взаємодії. У подальшому соціальне оточення надає дитині спектр чітко оформлених ціннісно-нормативних моделей і зразків соціальної поведінки. На основі засвоєння у яких відбувається вибір між існуючими нормами та формується персональна ціннісно- нормативна система.

У час глобальної інформатизації та технологічного прогресу суспільства проблема соціалізації дітей з особливими потребами недаремно стала надзвичайно актуальною. Адже річ не лише в тому, що дитині необхідне відчуття комфорту у соціальному середовищі, вона також повинна віднайти своє місце у ньому, з тим, щоб зуміти повністю розкрити свої власні можливості, уміння, а також бути корисною іншим.

1. Проблеми соціалізації дітей з вадами розвитку

У процесі соціалізації дітей з вадами розвитку виникає ряд проблем, серед яких чільне місце займає проблема відношення суспільства і держави до таких осіб, що проявляється у створенні системи спеціальної освіти, доступної системи охорони здоров’я, нерівномірне розміщення спеціалізованих освітніх закладів на території України, наявності та відсутності спеціальних реабілітаційних центрів у місцях проживання сімей, що виховують дітей з особливими освітніми потребами. Зазвичай більшість таких дітей отримують освіту і виховуються у школах-інтернатах. Подібний підхід до освіти дітей з психофізичними вадами має як позитивні так і негативні наслідки, адже родина фактично усунута від процесу виховання. Дитина протягом 8-10 років перебуває вдома лише короткочасно – у вихідні дні та на канікулах. Відірвана від родини як головного джерела розвитку і соціалізації, від оточуючого середовища, стосунків із тими , хто не має психофізичних вад, дитина почуває себе чужою у цьому суспільстві. Багато дітей мають досвід травматизації, що  призводить до виникнення емоційних порушень і позначається на їх поведінці. Усе це негативно впливає на формування особистості.

До дітей-інвалідів у сім’ях, як правило, пред’являються занижені вимоги, санкції, запити. Дитині не надається можливість проявити власну активність, що сприяє закріпленню інфантильності, невпевненості у собі, труднощам у спілкуванні, у встановленні міжособистісних контактів. Тому реабілітаційний процес має передбачити гармонійну інтеграцію дітей з обмеженими можливостями, пізнання власного «Я», формування вміння встановлювати взаємини з іншими людьми. Головним у роботі з такими дітьми повинно стати, по-перше, поновлення емоційного контакту, по-друге, встановлення довірливих відносин з дитиною. При цьому дитина не повинна почувати себе об’єктом діяльності дорослих, вона повинна стати повноправним суб’єктом, співучасником навчально-виховного процесу.