Діти з особливими освітніми потребами: особливості психофізичного розвитку
Автор: svitlana_verych • Март 20, 2023 • Контрольная работа • 5,507 Слов (23 Страниц) • 206 Просмотры
Вступ
Українське суспільство активно інтегрується у демократичне, європейське співтовариство, в якому освіті віддають переважну роль для стійкого розвитку держави. Незважаючи на історичні передумови, об’єктивні перешкоди, Україна намагається перейняти позитивний досвід та рухається в напрямку структурних реформ, що сприяє позитивним змінам та модернізації системи освіти.
Державна освітня політика сьогодні формується з урахуванням особливостей розвитку та можливостей осіб з особливими освітніми потребами, зокрема дітей з функціональними порушеннями розвитку, в тому числі дітей з інвалідністю.
Актуальним питанням для корекційної педагогіки є особливості організації освітнього процесу, пошуку ефективних способів організації та поєднання навчання, виховання та корекційно-розвивальної роботи з дітьми з особливими потребами в умовах інклюзивної освіти з метою їх успішної адаптації до умов сьогодення.
- Діти з особливими освітніми потребами: особливості психофізичного розвитку
Сучасний стан організації освітнього процесу характеризується інтенсивним пошуком ефективних способів гуманізації педагогічної діяльності, становленням особистісно-орієнтованим навчанням. У зв’язку з цим актуальним питанням є організація інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами, яке може бути правильно організоване на основі детермінованості особливостей всіх факторів, які відображають вплив тієї чи іншої патології. Важливо визначити характер першочергового дефекту і особливостей його участі у виникненні вторинних відхилень, які в свою чергу визначають наступну своєрідність подальшого формування особистості.
Сьогодні в спеціальній психології та корекційній педагогіці існують різні класифікації порушень у розвитку, проте немає єдиних критеріїв класифікації порушень у розвитку організму людини.
Значний інтерес становлять дослідження В. Лебединського [10, с. 54], який диференціював такі варіанти психічного дизонтогенезу:
1. Загальне стійке недорозвинення. Для цього варіанту типовий ранній час ураження, коли спостерігається виражена незрілість мозкових систем. Типовий приклад стійкого недорозвинення – олігофренія.
2. Затриманий розвиток. Характеризується сповільненим темпом формування пізнавальної діяльності та емоційної сфери з тимчасовою фіксацією на більш ранніх вікових етапах. Варіанти затриманого розвитку: конституційний, соматогенний, психогенний, церебральний (церебрально–органічний).
3. Ушкоджений розвиток. В етіології ушкодженого розвитку мають місце спадкові захворювання, внутрішньоутробні, пологові й післяпологові інфекції, інтоксикації та травми центральної нервової системи, але патологічна дія на мозок виявляється на більш пізніх етапах онтогенезу (після 2–3 років). Характерна модель ушкодженого розвитку – органічна деменція.
4. Дефіцитарний розвиток. Цей вид пов’язаний з важкими порушеннями систем аналізаторів (зору, слуху, мовлення, опорно–рухового апарату).
5. Викривлений розвиток. У даному випадку мають місце складні поєднання загального недорозвинення, затриманого, ушкодженого та прискореного розвитку окремих психічних функцій.
Характерним прикладом є ранній дитячий аутизм. Аутизм виявляється у відсутності або значному зниженні кількості контактів, у «зануренні» у свій внутрішній світ.
6. Дисгармонійний розвиток. Він характеризується вродженою або рано набутою стійкою диспропорційністю психічного розвитку в емоційно–вольовій сфері. Характерна модель дисгармонійного розвитку – психопатія та патологічне формування особистості.
Проте для організації спеціального освітнього процесу доцільно використовувати класифікацію В. Лапшиним і Б. Пузановим [9, с.32]:
1. Діти з порушеннями слуху і зору.
Дітей із порушеннями слуху поділять на 2 групи:
1) глухі (ті, що не чують) діти – з тотальним (повним) випадінням слуху або залишковим слухом, який не може бути самостійно використаний для накопичення мовленнєвого запасу. Серед дітей, що не чують, розрізняють: а) тих, які не чують без мовлення (ранооглухлі); б) тих, що не чують, які зберегли мовлення тією чи іншою мірою (пізнооглухлі). У дітей, що не чують, зниження слуху становить 75-80 дБ;
...