Соцiальний захист людей з особливими потребами: зарубiжний i вiтчизняний досвiд

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ: ЗАРУБІЖНИЙ І ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що Україна, як державі, яка прагне вступити до Європейського Союзу, необхідно вивчати кращий закордонний досвід провідних країн світу у сфері соціальної політики. Це дозволить вирішити багато питань, пов’язаних із забезпеченням освіти, працевлаштуванням, інтеграцією людей з обмеженими можливостями в соціальне середовище та реалізацією своїх можливостей і здібностей.

Мета дослідження – висвітлення міжнародного досвіду соціального захисту людей з особливими потребами та створення сприятливих умов в українському суспільстві для належного їх функціонування та розвитку..

Завдання дослідження: описати досвід провідних країн світу (США, Німеччини, Франції) розвитку системи соціального забезпечення осіб з особливими потребами; проаналізувати систему соціального захисту цієї категорії населення в Україні та за кордоном.

Слід зазначити, що в Україні досі немає єдиного, усталеного терміну для категорії людей-інвалідів. У науковій літературі існує багато варіантів цього поняття, а саме: неповноцінні, інваліди, діти-інваліди, люди з функціональними обмеженями тощо.

У словнику соціальної політики та соціальної роботи [5, с.182] термін «інвалід» трактується так: «Особа зі стійким порушенням функції внаслідок хвороби, травми або вродженого дефекту, що призводить до обмеження його життєдіяльності, яке потребує допомоги та соціального захисту». У зарубіжній літературі вживається термін «люди з функціональними обмеженнями».

Розглянемо досвід роботи та надання соціальних послуг особам із функціональними обмеженнями в США.

Соціальна політика в Сполучених Штатах Америки налічує понад сто років і будується на добре структурованій та чітко структурованій нормативно-правовій базі, яка дуже відрізняється від української. Система освіти США розроблена, щоб допомогти людям з обмеженими можливостями навчатися та розвиватися. Навчання розвивається не в спеціалізованих закладах (таких як Україна), а в звичайних школах, що сприяє інтеграції дітей у суспільство.

Студенти коледжу отримують державну матеріальну допомогу. також, держава бере на себе витрати на сурдоперекладачі, начитувачі, магнітофони, транспортне та інше необхідне обладнання для навчання та пересування.

У Німеччині багато університетів мають спеціальні центри для студентів з особливими потребами. Вони виявляють готовність студента до знань, допомагають розвивати спеціальність, формують індивідуальний технічний стиль навчання, допомагають інтегруватися в команди та групи.

Крім того, люди з особливими потребами у Німеччині мають право користуватися такими пільгами:

• інвалідам, які мають серйозні ураження опорно-рухового апарату (переміщаються в інвалідному візку), списують податкові витрати на транспорт;
• безкоштовний проїзд у громадському транспорті;
• якщо інвалід потребує постійного супроводу при користуванні громадським транспортом, то супроводжуючий має право безкоштовного проїзду в автобусі, поїзді та літаку на всій території Німеччини. А також особа, яка супроводить інваліда, має право на пільгову оплату при відвідуванні громадських заходів, виставок, музеїв тощо. В деяких випадках супроводжуюча особа взагалі звільняється від оплати.

Також здійснюється виплата допомоги на дітей-інвалідів. Вона виплачується навіть після досягнення 27-річного віку, якщо особа не може забезпечити себе матеріально самостійно, а інвалідність була встановлена до досягнення нею 27 років [2].

У Празькому національному театрі (Чехія) є спеціальна ложа для людей на інвалідних візках, а в окремих кінотеатрах люди з вадами слуху можуть лише звуковою мережею, підключеною до кожного місця.

У Швеції створено відповідні умови для навчання студентів із зовнішніми фізичними вадами для бажаючих здобути вищу освіту. Університет забезпечений спеціально обладнаними переходами, місткими ліфтами. Аудиторія забезпечена необхідною побутовою технікою – обладнанням для обробки аудіопідручників, комп'ютерними програмами для поліграфічної обробки аудіотексту. В університеті працює телефонний зв'язок, де можна отримати кваліфіковану консультацію фахівців. Інвалідами опікуються місцеві ради. В їх обов'язки входить створення належних умов для нормальної життєдіяльності, в тому числі для працевлаштування, надання житла, особливо відповідним їх потребам.