Корекціна робота з порушенням слуху

Знедолена природою дитина не повинна знати, що вона малоздібна,

що в неї слабкий розум, слабкі сили. Виховання такої дитини повинно

бути у сто разів ніжнішим, чуйнішим, дбайливішим.

В. О. Сухомлинський

Людина і навколишнє середовище знаходяться у постійній взаємодії. Ця взаємодія здійснюється за допомогою різних аналізаторів. Слуховий аналізатор серед інших має першочергове значення. Завдяки слуху пізнаються різноманітні звуки навколишнього середовища. Але основне призначення слуху – це сприймання мовлення.

Повноцінний слух – фактор формування мовлення, що сприяє розвитку абстрактно-логічного мислення, загальному і психічному розвитку людини.

Ураження слухової функції веде до розладу загального і мовленнєвого розвитку, до відхилень у психічному розвитку дитини.

Сама по собі глухота не так різко кидається у вічі людей, як сліпота, фізичне каліцтво, інтелектуальна неповноцінність тощо. Вона виявляється опосередковано: сприймається не сама глухота, а її наслідки – німота і зв’язані з нею специфічні особливості пізнавальної діяльності людини. Чим більша втрата слуху, тим сильніше відбивається дефект на стані усного мовлення.

Дитина з вадами слуху розвивається в надзвичайно складних і специфічних умовах. Самостійно оволодіти словесною мовою як засобом спілкування вона не може. Не сприймаючи мови оточуючих людей, вона не має змого наслідувати і контролювати її. Така дитина перебуває в умовах соціальної ізоляції як в сім’ї, так і на вулиці. Вона не може бути повноцінним членом дитячого колективу.

Без спеціально організованого корекційного навчання нечуючі діти залишаються німими, а це ускладнює їх подальшу адаптацію в суспільстві [1].

Виділяють два види порушень слухової функції – глухоту і туговухість.

Глухота – це виражене стійке зниження слуху, яке перешкоджає мовному спілкуванню в будь-яких умовах, навіть із застосуванням звукопідсилюючої апаратури.

Туговухість – таке зниження слуху, при якому виникають утруднення в сприйнятті та самостійному оволодінні мовленням, але залишається можливість оволодіння мовою при створенні певних умов (наближення до вуха, вживання звукопідсилючої апаратури).

Всі причини і чинники, які викликають патологію слуху або сприяють її розвитку, можна розділити на три групи:

а) причини і чинники спадкового генезису, які викликають зміни у структурах слухового апарату і розвиток спадкової глухоти (туговухості), яка може бути як вродженою, так і виявлятися після народження;

б) екзогенні внутрішньоутробні дії на орган слуху плоду (за відсутності спадкової схильності), які викликають появу вродженої туговухості;

в) чинники, що діють на орган слуху здорової від народження дитини в один з періодів її розвитку і викликають розвиток набутої глухоти (туговухості).

Класифікація порушень слуху може здійснюватись з урахуванням: ступеня, характеру зниження слуху, локалізації ураження в слуховому апараті, причин ураження слуху, стану розвитку мовлення. Найбільш поширеними є класифікації Б. С. Преображенского і Л. В. Неймана.

Згідно класифікації вад слуху у дітей за Б. С. Преображенським. Виділяють чотири ступені зниження слуху: легка, помірна, значна, важка – залежно від відстані, на якій сприймається розмовна і шепітна мова. Діапазон сприйняття при цьому значний. При легкому ступені зниження слуху шепітна мова може сприйматися на відстані від 3 до 6 м, при важкому ступені – на відстані від 0 до 0,5 м.

Класифікація вад слуху у дітей за Л.В. Нейманом. враховує ступінь ураження слухової функції і можливості формування мовлення при такому стані слуху. Використовується метод тональної аудіометрії та дослідження слуху мовленням. За Л. В. Нейманом