Диференційований підхід до навчання — один із головних способів оптимізації педагогічного процесу у початковій школі
Автор: Катерина Прозапас • Май 14, 2018 • Курсовая работа • 11,562 Слов (47 Страниц) • 1,115 Просмотры
ЗМІСТ
ВСТУП 2
РОЗДІЛ 1. Диференційоване навчання в умовах сучасної початкової школи …………………………………………………………………………….…..6
- Історія розвитку поняття диференційованого навчання………...…..6
- Сутність процесу диференціації………………………………..……8
- Особливості диференційованого навчання в початковій школі…...10
РОЗДІЛ 2. Диференційований підхід до навчання — один із головних способів оптимізації педагогічного процесу у початковій школі …………....14
2.1. Умови успішного впровадження диференційованого навчання в сучасній початковій школі……………………………………………………..14
2.2. Методика використання диференційованого навчання на уроках початкової школи………………………………………………………………….18
2.3.Домашня робота - особливий вид диференціації навчання……..…24
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………….…28
Список використаної літератури………………………………………..….30
ДОДАТКИ …………………………………………………………………....32
Додаток 1. Конспект уроку математики в 4 класі (урок - подорож з використанням методики диференційованого навчання)……………………….32
Додаток 2. Конспект уроку навчання грамоти (читання) з використан-ням рівневої диференціації, методики диференційованого навчання за С.П. Ло-гачевською ………………………………………………………………………….36
ВСТУП
В сучасних умовах про необхідність диференціації навчання говорять дуже часто. Будь-який педагог, навіть і не новатор, знає це слово. Словосполучення “індивідуалізація та диференціація навчання” міцно увійшло до лексикону педагогів. Але чи всі насправді усвідомлюють зміст цих слів? Навряд чи, якщо врахувати, що навіть серед дослідників немає єдиного усталеного погляду на зміст цих понять.
З одного боку, всі сьогодні розуміють, що діти різні, кожен з них – індивідуальність, і не можна вважати, що всі вони здатні засвоїти матеріал, поданий певним чином. Досвід показує, що в кожному класі є принаймні одна дитина, яка не усвідомлює пояснень не тому, що дурніша за інших, а просто тому, що її мислення має особливості, відмінні від особливостей інших учнів. Цій дитині слід пояснити по-іншому – і вона все зрозуміє. Але вчитель не завжди в змозі це врахувати – адже у нього великий клас та обмаль часу. І діти, які розуміють “по-іншому”, часто стають відстаючими – не через поганий рівень навченості, а через неможливість сприйняти матеріал у тому вигляді, в якому він подається.
Також не слід забувати довічну проблему педагогів: програма розрахована на “середнього учня”, якого не існує так само, як ідеального газу. Поки вчитель пояснює, одні учні слухають, другі вже все зрозуміли, і їм нудно, а для третіх темп пояснення занадто високий, вони відстають від думки вчителя, “губляться” і тем нудьгують. В результаті пізнавальна активність як другої, так і третьої групи учнів (їх зазвичай називають обдарованими та слабкими) падає. В них формуються хибні уявлення про себе та своє навчання: одні вважають, що вчитися дуже легко, не слід докладати зусиль, і тому в старших класах знижують успішність, бо не привчені працювати завзято, а другі – що працювати не треба, бо все одно їм нічого не вдасться. Диференціація повинна була б вирішити цю проблему.
Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що й на сього-дні існує така морально-психологічна проблема, що батьки дитини, очевидно розумово відсталої, не хочуть визнати її такою, і вони наполягають, щоб вона вчиться серед звичайних дітей, що вже говорити про батьків звичайної, але не дуже розвиненої дитини, яким повідомляють, що їх син або донька має іти в клас “для дурних”? Адже батьки не розуміють “психологічну увагу” та “класи вирівнювання”, вони розуміють “класи для розумних” та “класи для дурних”. Так само ставляться до розподілу на групи самі діти. Потрапляння не до класу “для найкращих” призводить до зниження самооцінки учнів (початкової школи це стосується особливо), небажання їх отримувати знання, бо вони вже “поставили на собі хрест”. Отут і приходить на допомогу вчителю диферен-ціація у навчанні.
...