Особливості поведінки дітей з порушеннями зору

Особливості поведінки дітей з порушеннями зору

 Відсутність зорового контролю за рухами ускладнює формування координації рухів. Унаслідок цього рухи сліпих дошкільнят скуті, непривабливі, невпевнені, немає точності у їх виконанні. У дошкільному віці сліпа дитина імпульсивна, так само як і зряча. Але при сліпоті імпульсивність може проявлятися більш різко і при цьому в більш старшому віці, коли для нормальної дитини вона вже нехарактерна. Імпульсивність поведінки сліпих дітей особливо позначається в тому, що під час занять вони не вміють регулювати свою поведінку. На заняттях дітям дуже хочеться, щоб їх запитали, вони підхоплюються і викрикують відповідь. Або, навпаки, дитина протестує, якщо її запитують, коли вона не піднімає руку. «Я ж не піднімав руку, а ви мене запитуєте», – каже дитина. Вони перебивають інших, вимагають до себе особливої уваги і наполегливо звертаються до педагога в той час, коли він розмовляє з іншими дітьми. У більшості випадків діти не можуть стежити за відповіддю свого товариша, не вміють її продовжити. У сліпих і слабозорих відзначають закономірні зміни у сфері зовнішніх емоційних проявів. Усі виразні рухи (крім вокальної міміки) при глибоких порушеннях зору ослаблені. Навіть безумовно-рефлекторні виразні рухи, що супроводжують стан горя, радості, гніву тощо, виявляються при глибоких порушеннях зору у вельми ослабленому вигляді. Виняток становлять лише оборонні рухи, які супроводжують переживання страху. Млявий, часом неадекватний зовнішній прояв емоцій в осіб з порушенням зору найчастіше поєднується з нав’язливими рухами. Це і часте потрясання руками, і підскоки на пружних ногах, і натискання пальцем на віки, і ритмічні похитування тулубом або головою. Це заважає зрячим гідно оцінювати моральні, інтелектуальні та інші якості сліпих і слабозорих. Так, надмірно усміхнених сліпих зрячі в школі сприймають як підлабузників, а на вулиці як інтелектуально неповноцінних. Сліпі діти із залишковим зором і слабозорі під час розмови часто здаються зрячим дивними, тому що «наступають» на співрозмовника. Це зумовлено бажанням розгледіти співрозмовника і, якщо він відступає, то діти рухаються за ним. Один з незрячих розповідав, що йому було дуже соромно за свій вчинок у школі і він сильно хвилювався. Учитель цього не розуміла, вона кричала: «Ти ще посміхаєшся?! Ти ще смієшся?! Нахаба! Я б на твоєму місці крізь землю провалилася!». Тільки подорослішавши, він з книг дізнався, що по обличчю зрячі «прочитують» емоційні стани, і зрозумів, що зовнішні прояви почуттів не відповідають його внутрішньому стану. Сліпі й слабозорі можуть з цікавістю слухати співрозмовника, підперши голову рукою. Учнів у такій позі часто можна побачити на їх улюблених уроках у школах для дітей з порушенням зору. Така поза сприймається зрячими як вираз нудьги і втрати інтересу. Це може призводити і призводить до взаємного нерозуміння сліпих і слабозорих зі зрячими.  «Погляд у бік» у сліпих і слабозорих може бути викликаний глибоким порушенням зору. Наприклад, людина з бічним полем зору при розгляданні співрозмовника змушена спрямовувати погляд у бік, оскільки на співрозмовника в такому випадку буде спрямована зряча частина ока. Але такий погляд зрячими сприймається як вираз сумніву й підозри. Для людей з глибокими порушеннями зору характерним є не тільки відтворення виразних рухів, але і їх розуміння за допомогою дотику. Про це свідчить багато фактів. Так один із них описує В.З. Денискіна. У її практиці був випадок, коли тотально сліпий чоловік, легенько торкнувшись вказівним пальцем правої руки куточка її губ, швидко і правильно охарактеризував настрій на той момент. На питання «Ти давно так розумієш міміку?» він відповів: «До одруження я взагалі про це не замислювався, особистість людини мене ніколи не цікавила, та й ні вдома, ні в школі увагу на це ніхто не звертав. Одружившись з коханою дівчиною, у якої, до речі, обличчя виявилося дуже живим і рухомим, я поступово навчився пальцями розрізняти її емоції, настрої. На жаль, не можна доторкатися до неблизьких людей, а як хочеться іноді перевірити, наскільки збігається враження від слів з її мімікою».