Проблема формування математичних уявлень у педагогічній спадщині Софії Русової

ЗМІСТ

ВСТУП        3

РОЗДІЛ 1. СОФІЯ РУСОВА – ВЧЕНИЙ, ПЕДАГОГ, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ.        7

РОЗДІЛ 2. ПОГЛЯДИ СОФІЇ РУСОВОЇ НА ФОРМУВАННЯ МАТЕМАТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ        15

2.1. Ознайомлення з поняттями кількість та лічба        16

2.2. Ознайомлення з величиною        18

2.3. Ознайомлення з формою        19

2.4. Навчання орієнтування в просторі та часі        22

2.5. Використання наочного матеріалу        32

2.6. Використання усної народної творчості        34

ВИСНОВКИ        35

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ        37

ВСТУП

Науково – об’єктивний підхід до літературно – критичної спадщини С.Русової засвідчить, що незважаючи на окремі відмінності в поглядах на українське письменництво на безперечну їх незалежність від народницьких доктрин, вона боролася за дальший розвиток національної літератури, відстоювала її самобутність, виступала проти цензурних утисків рідного слова. Зрештою, її єднало з іншими патріотами вболівання за художній процес українського мистецтва. С.Русова виходить з того, що українська література наприкінці ХІХ століття розширює свій ідеально художній горизонт, жваво відгукується не на самі лише прояви сільського життя, а й на весь довколишній світ суспільних та духовних вимог, сучасної особистості.

Віддаючи належне українським митцям старшого покоління, С.Русова акцентує увагу на новій “національно – культурній течії” в суспільному житті, що відгукнулось і в українській літературі”: молоді художники слова, на думку автора статті, ” вже не обмежуються в своїх творах на малюванні самого народного життя”, а дають широку панораму духовного буття різних прошарків суспільства.

Серед педагогічних творів С.Ф.Русової принципове значення має книжка “Дошкільне виховання”. У ній представлена панорама світової педагогічної думки – в її повнішому історичному розвиткові, зокрема методика видатного італійського педагога Марії Монтессорі.

На основі аналізу історичного досвіду різних країн С.Ф.Русова формулює положення про збагачення національної системи виховання, доводячи, що міцна та нація, яка краще за інших використала глибокі національні скарби. Сутність національного виховання полягає в тому, що воно виробляє у людини не хистку моральність, а міцну, цільну основу, особу, що через пошану і любов до свого народу, виховує в дітях пошану і любов до інших народів.

Особливого значення С.Ф.Русова надає рідній мові, як могутнього значення загального розвитку дитини. Спираючись на наукову спадщину Потебні, С.Русова розглядає рідне слово, як джерело неповторного, національного світобачення, як систему. В якій фіксуються особистості сприймання і відображення дійсності, зокрема специфіка її художньо – образотворчого осмислення.

Праці С. Русової дають підстави визначити такий принцип у побудові концепції дошкільного виховання, як органічне поєднання народної педагогіки із сучасними дослідженнями в галузі вікової психології, відродження традицій, що надає відчуття причетності до національних основ. Поєднання традицій і перспективи у цілях і завданнях виховання – необхідна умова почуття вічності нації, а отже і захищеності особистості, як її представника.

Над концепцією національного виховання С.Ф.Русова працювала багато років, це була основна ідея, тема, що поєднувала в собі більшість її досліджень.

С.Ф.Русова уособлювала глибокого психолога, педагога і методиста. Це той рідкісний випадок, що дає змогу розглянути дитину і процес її виховання цілісно. Аналізуючи світовий досвід С.Русова ставить питання про те, на якому ґрунті засновувати українську школу, якими принципами вона має керуватись. Орієнтири слід шукати в Т.Г.Шевченка:

                                І чужому научайтесь,

                                Й свого не цурайтесь!

        Це означає, що школа й освіта мусить вбирати в себе всі прогресивні здобутки закордонних реформаторів і одночасно створювати свою систему, відповідаючи на потреби свого краю, на національні вимоги, враховуючи історичні традиції, зокрема традиції братських шкіл. С.Русова пише: “….. час іде й народ, що немає своєї школи, попасає задніх!! Йому замкнено двері до писемного розвитку своїх культурних сил, він засуджений на пригноблення свого становища, на постійне вживання чужого хліба :і живе він не по своїй думці, а чужим розумом. Такому народові, який не має своєї школи й не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через, що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання :рідна школа на Вкраїні”.