Дитинство у психології

Реферат на тему: «Дитинство у психології»

 План

1.Сучасні науковці ,про  феномен дитинства.

2.Історичний аспект.

3.Аналіз «дитинства» з позиції дітей третього покоління.

     Дошкільний вік – перший період Дитинства, коли маленька особистість соціалізується, активно пізнає навколишній світ, накопичує свій перший життєвий досвід. Відомо, що найбільш значущою сферою в цей період для дитини є сім’я, її батьки. Саме від них великою мірою залежить, яким буде її перший життєвий досвід, його «колір», чи зможе дитина будувати свої взаємостосунки в інших сферах, з іншими людьми з позиції поваги до їхньої свободи, добра, справедливості, якою буде її картина світу, наскільки міцним буде зв’язок із своїм творчим «Я», із світом, в якому вона живе, ступінь розуміння життя. Найголовніше, що повинно хвилювати батьків, – це те, які почуття наповнюватимуть серце, душу їхньої дитини, чи буде вона здоровою, щасливою, здатною дарувати радість іншим, берегти та примножувати красу світу, в кому живе, і розуміти що для цього треба робити?

     Сім’я для дошкільника – найближче розвивальне та виховне середовище, його життєвий старт. Держава поклала величезну відповідальність на батьків за якість життя дитини, за збереження та зміцнення її здоров’я (усіх його складових). Кожна сім’я має своє «обличчя», живе за своїми правилами, своїм життям, а це означає, що «сімейний устрій сучасної сім’ї є досить різноманітний, і від нього залежить, в якому персональному оточенні відбуватиметься становлення дитячої особистості» (А.М. Богуш). Так, для одних дітей сім’я – це академія життєвого досвіду, тиха гавань, де можна сховатися від життєвої коловерті, жорстокості, потрясінь, відчувати себе психологічно захищеними. Для інших- це також академія життєвого досвіду, але вже з іншим забарвленням. Така сім’я часто для дитини стає ареною для виживання, випробувань, це зустріч із самотністю, психологічними втратами, складними, психотравмуючими життєвими ситуаціями, байдужістю найрідніших людей, дорослим егоцентризмом. Реалії сьогодення вказують на те, що «дитина стала чужою, непотрібною для певної категорії дорослих, байдужих до неї» (А. М. Богуш). Дивлячись правді в очі, ми мусимо констатувати, що діти часто «перебувають поруч, але не всередині Дорослого Світу» (Д. І. Фельдштейн). Ця позиція проявляється по-різному, в різній формі, але головним є те, що, конкретна дитина стає непотрібною або менш значущою для дорослого суспільства в цілому, більш байдужого до неї. Батьки психологічно відірвані від Дитинства у його загальному розумінні, у його цілісності – орієнтуючись на свою дитину, її перспективу, підкреслює Д. І. Фельдштейн, вони як би розширюють часові межі саме її розвитку, але в той же час втрачають Дитинство як середовище, що належить дитині. Дорослі, безумовно, розуміють (на інтелектуальному рівні) значущість Дитинства у суспільстві, продовжує Д. І. Фельдштейн, але перекладають (навіть подумки) відповідальність за нього на державу, душевно переживаючи лише за своїх конкретних дітей, сприймаючи їхнє дитинство, але не сприймаючи їх по суті як частину Дитинства, а тому обділяють своїх дітей у розумінні їх світу (особливо на ранніх етапах дитинства). Зрозуміло, що це завдає дитині болю, збіднює її емоційні зв’язки з батьками. Однак така ситуація має і зворотний бік, оскільки самі батьки багато чого втрачають. Вони своїми руками обкрадають, збіднюють своє життя, оскільки не отримують задоволення від спілкування з дитиною, бо знаходяться «за бортом» її цікавого, неповторного внутрішнього світу, не насолоджуються її першими кроками пізнання життя, тому що до кінця не усвідомлюють глибини і цінності дошкільного дитинства для подальшого розвитку дитини, не розуміють, наскільки їхнє життя стало б більш теплим, радісним. У результаті самі ж і страждають від власного безсилля: «Ми не знаємо, що робити з дитиною, вона не слухається» або «Ми нічого не можемо зробити». Така безпорадність вказує на «відсутність у дорослому соціумі ефективно діючої системи взаємодії з дитиною як носієм Дитинства і «решітки» моральних норм по відношенню до Дитинства» (Д. І. Фельдштейн). А. М. Богуш справедливо наголошує, що багато батьків не прагнуть пізнати, зрозуміти такий феномен, як Дитинство, оскільки перебувають в полоні ілюзії, що добре знають свою дитину. Як не дивно це звучить, – продовжує А. М. Богуш, – однак треба визнати, що Дитинство усім добре відоме, але водночас мало зрозуміле явище соціального світу, передусім тому, що його відрізняє специфічна за змістом і формами прояву культура, дитяча субкультура – близька й природна для дитини та складна для її об’єктивної оцінки з боку дорослих. І далі: «Дитинство – особливий світ, нерідко закритий для більшої частини дорослого суспільства».