Типи керівників у психології управління

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Львівський національний університет

імені Івана Франка

Кафедра теорії та історії політичної науки

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з дисципліни “Психологія управління”

на тему:

“ Типи керівників у психології управління”

Львів – 2020

Зміст

Вступ        2

Постановка проблеми        3

Аналіз останніх досліджень і публікацій        4

Формулювання мети        5

Виклад основного матеріалу        6

Результати дослідження        8

Висновки        10

Використані джерела        11

Анотація        12

Соціальне опитування        13

Вступ

На принципах управління персоналом будуються теорія, методологія і практика управлінських технологій, їх реальна реалізація не завжди пов’язується з якісними характеристиками міжособистісної взаємодії суб’єкта управління й об’єкта управління.

 На сьогодні сфера управління персоналом динамічно розвивається, фахівців даної професії надалі більшає, а саме поняття «керівник» набуває якісно іншого значення. Про те, як керівникові максимально ефективно використовувати свій потенціал, існує безліч літератури, наукових напрацювань, досліджень. Зокрема, серед учених, які намагалися визначити основні риси та якості, які притаманні сучасним менеджерам, відомі М.Д. Виноградський, Г.А.Дмитренко, Л. І. Каращук, Н. Л. Коломінський, Ю. А. Конаржевський та інші.

Цими питаннями займається також наукова школа під керівництвом А.М. Колота .Але завжди буде існувати проблема взаємодії теорії та практики. З іншого боку виступає проблема того, що винайдені засади одного успішного менеджера не завжди будуть працювати в будь якій організації, адже вагомими факторами будуть виступати специфіка організації, чисельність підлеглих і взагалі орієнтири керівника у виборі форм, методів, стилю керування.

Соціально-психологічні відносини виступають як стосунки між людьми, направлені на досягнення мети, вирішення завдань у спільній діяльності, тобто її реальним змістом. Управлінські відносини становлять спільну діяльність, роблять її організованою. У психології управління окремий працівник, і соціальна група, і колектив виступають у контексті організації до якої вони належать й без якої їх аналіз у плані управління виявляється неповним. [1]

Постановка проблеми

Швидкий темп розвитку суспільства потребує таких спеціалістів управління, які могли б бути лабільними, кваліфікованими і здатними швидко орієнтуватися в умовах прискорених темпів реформування різних галузей суспільного життя, висуваючи до керівників все більш складні вимоги.

 З одного боку, такі умови можуть задовольнити ринкові потреби на товари та послуги, підвищити конкурентоспроможність керівника та його організації та продовжувати ріст прогресу суспільства в цілому, проте, з іншого боку, вони ставлять і відповідні вимоги до особистості керівника, зокрема до його психологічної готовності до управління трудовим колективом.Однак до цього часу ще не встановлено зв’язок психологічної готовності керівника до управління та ефективності його роботи.

Сучасні дослідження у сфері управління не повною мірою спрямовані на визначення ситуації з урахуванням результатів діяльності керівника. Саме ефективність є тим критерієм, що мав би бути показником будь-якої діяльності, а тим паче управлінської. [2]

Сучасна наука управління все більше зосереджується на визначенні того, якими якостями, знаннями та вміннями повинна бути наділена людина, аби досягти успіху в сфері менеджменту. Оскільки чисельні рекомендації та вимоги до особистості керівника та його знань, умінь, навичок накопичуються нескінченно, актуальним залишається запитання, чим саме визначається ефективність керівника і чи можна її розвивати. Особливо гостро це питання стоїть для України, оскільки тривалість перехідного етапу розвитку економіки залежить саме від ефективності керівництва в економіці, політиці та соціально-громадській сфері.[3]