Війна в романі Тамари Дуди "Доця"

Роман «Доця» можна назвати напівдокументальним, адже авторка збирає історії з вуст людей, які влітає у канву книги і власний досвід. Події під час російсько-української війни відбуваються на Донбасі. Авторка у творі не просто пише про війну, не просто описує моторошні події з чуток інших людей, не з екранів телевізора чи смартфона. Вона все це навіть не переживає, а проживає. Війна торкнулася її ззовні і зсередини. На війні героїня не живе, а виживає. Її твір, наче інструкція з виживання: «Серед найцінніших речей має бути сухпай і дві банки тушонки, аптечка з налбуфіном, ліхтар із запасом батарейок, хороший ніж і зміна білизни. Запиши контакти людей, у яких ти зможеш пожити і намалюй стежки, якими будеш виходити». Це дуже складний досвід.

Тамара Горіха Зерня в романі порушує надважливі й актуальні проблеми війни, болю, страждання, травми пам’яті, травми ще дитинства (дівчинка, яка ніколи не знала мами: «вона має бути… напевно, я таки схожа на маму»). Війна зламала багатьох. Не всі психологічні травми можна буде вилікувати потім. Багато фізичних травм залишаться явними назавжди. Воно болітиме довго, а, можливо, й вічно… Травматичні досвіди: «Після контузії я почала забувати прості речі – наприклад, два дні згадувала, як буде “кетчуп”». Травма пам’яті переходитиме від покоління в покоління. Те, що бачила і закарбувалося в свідомості героїні, як це передала авторка: «Роман лежить обличчям униз, права рука викинута вперед у судомній спробі кудись дотягнутися»; «Тіло прошите кулями, голова, спина, ноги, і навіть не треба нахилятися, щоб зафіксувати смерть»; насилля: «Заглядаю за ріг і все бачу. Їх було троє, троє здорових бугаїв у жаб’ячій уніформі та кирзових чоботях. Цими чобітьми вони зосереджено місили жінку, яка лежала