Тематична група на позначення осіб у романі А. Кокотюхи «Адвокат з Личаківської»

Тематична група на позначення осіб у романі А. Кокотюхи «Адвокат з Личаківської»

        Лексика – це словниковий склад мови. За допомогою лексики ми членуємо навколишній та свій внутрішній світ на частини і кожній із них присвоюємо назву-замінник.
        Найбільше багатство кожного суспільства – його мова, а в мові – її словниковий склад. Лексичне багатство мови свідчить про рівень розвитку суспільства. Багата, розвинена лексика забезпечує тонше сприйняття навколишнього світу, глибше проникнення в нього і точніше мислення як для всього суспільства, так і для кожного окремого індивіда, що володіє цим багатством. Слова в мові існують у певній системі та взаємовідношеннях. Вони відбивають широкий соціально-історичний досвід носіїв мови [5; с.149-150].
        Мовна система пов’язана з історичним досвідом людства, його культурними та національними особливостями.
        Метою дослідження є розгляд і опис тематичних груп на позначення осіб у романі сучасного українського письменника Андрія Кокотюхи «Адвокат з Личаківської».
        Андрій Кокотюха – автор детективних романів. Значну роль у його творчості відіграє номінація особи, яку автор використовує для впливу на свого читача, щоб викликати в нього потрібні емоції.
        У досліджуваному романі людина як об’єкт номінації має велику кількість позначень. Саме тому лексико-семантичне поле «людина» займає чільне місце у творі. Лексико-семантичне поле (ЛСП) – це сукупність великої кількості слів однієї чи кількох частин мови, які об’єднуються спільним поняттям [4; с.18-22]A.B.Бондаренко вважає, що семантичне поле - термін функціональної граматики; базується на певній семантичній категорії угруповання засобів різних рівнів мови, а також комбінованих мовних засобів, які взаємодіють на основі спільності їх семантичних функцій. [1] А. О. Євграфова лексико-семнтичним полем вважає «часто вживані лексичні одиниці близької тематики» [3; с. 51]. Тобто лексико-семантичним полем «людина» потрібно вважати лексичні одиниці, що вказують на характерні ознаки людини. У свою чергу, ознака може формувати тематичну групу.
        З точки зору А. А. Уфімцевої [2; с. 127] , основні характеристики людини можуть поділятися на: 1) біолого-фізіологічні та антропологічні, інакше кажучи, природні властивості (стать, вік, національність, зовнішні ознаки); 2) соціально-трудові й родинні взаємини; 3) сфера психічної діяльності й емотивних оцінок людини (здатність до мислення, волевиявлення, уявлення, емоційність тощо).
        У романі А. Кокотюхи «Адвокат з Личаківської» можна виділити кілька тематичних груп, що входять до складу лексико-семантичного поля «людина» і розкривають різні характеристики людини.
        1. Належність до біологічного роду людей, стать – людина, чоловік, жінка, персона, особа, дівчинка, хлопчик, дама, нарід:  «Щонайменше одна людина, дорослий чоловік» [1; с. 74], «Жінка пройшла крізь стіну» [1; с. 70],   «Он, бачите, біля Ощадної каси гуртується нарід?» [1; с. 40]. Такі лексеми можуть створюють лише загальне уявлення про особу. Варто зазначити, що для автора характерне вживання епітетів або описових конструкцій у словосполученні із назвою людини: «усяку дію слід узгоджувати з озброєним чоловіком» [1; с. 9],  «Прийшла в дім людина з револьвером» [1; с. 14],  «загадкова дама знову перевела свій погляд на Клима» [1; с. 73],  «жінка, яка втрутилася в допит» [1; с. 72],  «покійний чоловік» [1; с. 73],  «якась потрібна особа» [1; с.74].
         2. Вік – молодик, діти, дівчинка, хлопчик, ровесниця, чоловік, жінка: «…давно не стрижений молодик із швидкими очима» [1; с. 5],  «…вона виглядала або ровесницею Кошового, або – навіть трохи молодшою» [1; с. 72],  «…менша дівчинка взагалі зомліла» [1; с. 32],  «…ті, хто молодший, кажуть – то є прогрес» [1; с. 28],  «…дівчатка восьми й шести літ» [1; с. 32],  «Молодий чоловіче!» [1; с. 80],  «…молода жінка…» [1; с. 81].
         Отже, група назв осіб за віком в основному охоплює «молодіжний вік». Як бачимо, у романі такі назви здебільшого вжиті у складі словосполучення з одним або кількома означеннями.
        3. Родинний стан – група характеристик осіб, які мають родинний зв’язок. Найчастіше мається на увазі найменування кровної спорідненості, що позначають батьків – дітей, предків – нащадків, наприклад: дід, прадід, бабуся, батько, тато, матуся, мама, мати, батьки, дитина, син, донька, брат, сестра, діти, дядько, небіж: «…з діда-прадіда, хай він не ототожнював себе з тими мужицькими традиціями» [1; с. 13],  «Старший брат моєї матусі, мій дядько…»[1; с.270],  «У мене була молодша сестра, Ядвіг» [1; с. 261],  «Батьки, звісно, ходили до церкви…»[1; с.24],  «Присутній тут батько чотирьох дітей Йозеф Шацький…» [1; с.262],  «…мама почала мостити їх спати» [1; с.18],  «Кошовий Климентій, син відомого в Києві правника» [1; с. 274].
        У творі також зустрічаються назви спорідненості внаслідок шлюбних зв’язків: чоловік, жінка, дружина, вдова: «…після смерті чоловіка…»[1; с. 103],  «Вона молода вдова» [1; с. 101],  «…ми з жінкою та дітьми дуже від того потерпаємо» [1; с. 31],  «Як каже моя дружина…»[1; с. 61].
        4. Найбільша тематична група – група на позначення осіб за родом діяльності. Тут можна виділити підгрупи:
        - назви видів діяльності простих людей: кравець, офіціант, служка, кучер, «ванька», візник, двірник, вантажник, помічник, охоронець, кур’єр, кельнер, газетяр, перукар, швець, повія, ділок, міняйло, купчики, робітники, торговець, трамвайники: «У голосі кучера тепер зазвучали зухвалі нотки…» [1; с. 27], «…львівські візники від київських мало чим відрізняються» [1; с. 27],  «…перед ним ламали картузи міські «ваньки»…» [1; с. 27],  «Охоронець терпляче чекав» [1; с. 10],  «…не замовив костюм у кравця…» [1; с. 16],   «Тож трамвайники в нас пасажирів таки відбирають» [1; с. 28],  «…водив дружбу з газетярами…» [1; с. 45],  «Двірник знизав плечима» [1; с. 47].  
         - назви посад або звань: поліціянт, митники, поліцейський агент, слідчий, сищик, директор, комісар, детектив, начальник департаменту, полководець, керівник, слуга закону, кіннотник, адвокат, секретар, комісар, вахмістр, поліційний слідчий, губернатор, намісник, граф, цар, радний, цісар, агент, редактор, розпорядник, офіцер, начальник кримінальної поліції, президент міста, імператриця, поліційні нишпорки, прокурор, суддя, державний службовець, юрист, шпигун, ротмістр, наглядач, тюремник, генерал-губернатор, офіцер-прикордонник, унтер, шпига, вартовий: «…судитися із самим генерал-губернатором Києва» [1; с. 34],  «…стріляв у намісника…» [1; с. 130],  «Королівство Галіція і Людомерія – східна околиця володінь цісаря Франца-Йосифа» [1; с. 126],  «Від президента міста, депутатів, банкірів, і промисловців до прокурорів та суддів» [1; с. 103],  «…директор з комісаром, слідчий, а також рядові сищики слухають його, бо мусять…»[1; с. 210].
         - назви тимчасових чи аматорських занять: терорист, злодій, вбивця, крадій, злодюжка, андрусь, шахраї, злочинець, міняйло, розбійник, головорізи, бомбісти: «Сойка підпустив свого вбивцю близько» [1; с. 77],  «…бо був ще той андрусь» [1; с. 181],  «…вбивця і крадій – одна особа» [1; с. 76],  «Для нас обох людина – або злочинець, або просто має сумнівну репутацію» [1; с. 68],  «Ідучи у лігво озброєних бомбістів, він збирався остаточно закріпити власний успіх» [1; с. 210].  
         - номінації, що вказують на рівень володіння професією, вмінням: майстер, студент, доцент, професор, дилетант, фахівці, вчені: «Любко майстер на такі фокуси» [1; с. 187],  «…чимось схожий на університетського доцента…» [1; с. 19],  «До батька часто заходив приятель, професор, котрого Кошові називали давнім другом сім’ї» [1; с. 52],  «…вчені згадали всі описані випадки…»[1; с. 53].
        Таке доволі часте вживання особи-діяча передає атмосферу початку XX століття, загострює увагу реципієнта на тогочасній культурі, звичаях, традиціях.
        5. Соціальний стан: жебрак, заможні люди, аристократка, слуга, домовласник, підданий, граф, цар, челядь, господар, пані, панство, дворяни: «Хіба вдень грає жебрак на катеринці» [1; с. 12],  «…у володіннях царя Миколи Другого…» [1; с. 126],  «…шляхетна пані поводиться з поліцаями, як зі своєю челяддю» [1; с. 98].
        Такі номінації змальовують точну картину життя народу, допомагають відтворити події в уяві читача.
        6. Лексеми, що визначають характер людських взаємин: товариш, приятель, друг, покровитель, гість, біні, коханці, ворог, знайомий, незнайомець, партнер, клієнт: «Приїхав у гості до давнього приятеля» [1; с. 28],  «…попросив гостя піти» [1; с. 5], «…без його нового товариша не обійшлося…»[1; с. 222],  «…маса моїх знайомих, серед яких добрі друзі й покровителі…» [1; с. 233].
        7. Назви людини за зовнішніми ознаками: патлатий, чорнявий, білявий, рудий, лисий, колобок, кирпатий, кирпань, горбоносий, русявий, кругленький, чорнявий, міцний, бульбастий, чубчик, здоровило, пузань, шульга, високий, жилавий, вусань, потвора, красуня, королева, корулева, худорлявий, громило, бугай.
        Подібні лексеми доволі точно зображують героїв, допомагають читачеві відтворити їх в уяві.
        8. Серед номінацій власних імен переважають чоловічі імена. Деякі особи вищого соціального стану представлені прізвищем, ім’ям та по батькові: Захар Гнатович, Юзь, Франик Заремба, Ісак Боярський,  Шацький, Назар Григорович Кошовий, Томаш Понятовський, Шмуль, Даніель, Дені,  Густав Богданович, Адам Вишневський,  Климентій  Назарович Кошовий, Казежим Моравський, Гнат Бульбаш, Князєв. Іноді до антропоніма додається якась характерна особливість чи статус особи: пан Януш Попеляк, пан Моравський,  пан Казик, цар Микола Другий, цісар Франц-Йосиф, граф Потоцький, пан Гнатишин, пан Юзеф, пан Геник, Його Величность імператор Микола Другий, пан Ольшанський, пан Понятовський, пане Адась. Жіночих імен представлено мало: Магда Богданович, Ядвіга, Рива, Естер Шацька.
         Варто відзначити, що антропоніми у романі відображають соціальне розшарування соціальної структури початку XX століття. У творі яскраво змальовані протиставлення «багата людина» – «бідна людина» (пан Януш Попеляк – Клим, Шацький).
        Антропоніми служать ідентифікатором національної та регіональної належності персонажів.
        А. Кокотюха наділив номінації емоційністю. У назвах простежується ставлення автора до героїв твору, що виражається вживанням означень та стилістично забарвленої лексики: хлопчики, матінка, незваний гість, старий і мудрий жид, череватий єврей, дебелий грубий вусань, довгоноса дружина, поважний сторож брами, шановне панство, непрохані незнайомці, хитрий чоловік.
        Отже, роман Андрія Кокотюхи «Адвокат з Личаківської» багатий на номінації осіб за різними характеристиками. Особливістю автора є те, що він подає деяку інформацію про особу, називаючи її. Таке детальне змалювання персонажів допомагає виділити особу з-поміж інших, змалювати її в уяві, викликати певні асоціації, пов’язані з діями та поведінкою героїв.