Таємниці жіночих покоїв у романі «Гілка сливи в золотій вазі»

Київський національний університет

 імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Кафедра мов і літератур Далекого Сходу

та Південно-Східної Азії

Есе

На тему:

Таємниці жіночих покоїв у романі «Гілка сливи в золотій вазі»

студентки IV курсу,

китайської групи

спеціальності «Китайська мова та

література, переклад»

Місюри Олени Анріївни

Київ - 2018

Історики вважають, що за часів правління династії Мін відношення до свободи й прав жінок в Китаї було найбільш принизливим за всю історію. Саме в цей період популярним та престижним стає утримування наложниць, і якщо раніше цей звичай побутував лише при імперському дворі, то за Мін наложниць міг мати будь-який більш-менш заможний громадянин. Наложницю можна було купити за сто золотих, а інколи й за меншу суму. Головним критерієм вибору дівчини чи жінки була її краса, в той час як на соціальне положення не дивився ніхто, а вміння й навички на кшталт гри на музикальному інструменті чи вишивання вважали лише приємним додатком. При цьому статус наложниці прирівнювався до статусу рабині – їй не дозволялось висловлювати свою думку, вона мала слухатись чоловіка та старшої дружини, і часто зазнавала принижень. Однак що саме відбувалося за завісою жіночих покоїв, і якими саме виховувалися жінки тогочасного суспільства – на це питання найкраще дає відповідь роман «Гілка сливи в золотій вазі».

Одним з головних героїв твору є власник крамниці лікарських трав Сімен Цінь, який очевидно слугує віддзеркаленням тогочасного китайського суспільства. Він охочий до випивки, азартних ігор, і звичайно дівчат:

«Симэнь Цин был большой мастер игр ветра и луны, то бишь знал  одни  лишь наслаждения, соблазнял жен порядочных людей. Брал их к себе в дом,  а как только они ему надоедали, просил сваху продать. Чуть не каждый день  наведывался он к свахам, и никто не решался ему перечить.»

У нього кілька жінок, однак це не заважає йому бути постійним відвідувачем борделю. Більш того, не нехтує Сімен Старший і чужими жінками та молодими удовами.

У Симень Ціна безмежна влада над представницями протилежної статі. Якщо він не в дусі, то може знущатися над ними, ґвалтувати, бити. Тому бідолахи часто хворіють та навіть кінчають життям самогубством:

«Нелегко мне об этом говорить. Моя первая жена, урожденная Чэнь, была  женщина умная и сметливая, хоть и вышла из низов. Во всем мне помогала.  Но три года назад ее, увы, не стало. Я женился, но эта жена все время  болеет и домашних дел не касается. А раз в хозяйстве беспорядок, и домой  идти не хочется.»

Однак жодна з жінок, за словами Сімень Ціна, не могла задовольнити його душу. Так сталося, що в поле його зору потрапила красуня Пан Цзіньлен, яка на той момент вже була заміжня. Остання, зустрівши молодого й привабливого хлопця, була не проти віддатися йому, і завдяки старій свасі обом вдається зблизитися. Дівчина, яка й до цього не надто відрізнялась чеснотами та загравала з ким тільки можна, без докорів сумління обманює У Чжи, свого чоловіка, а згодом взагалі отруює його, щоб війти заміж за Сіменя Старшого.

На перший погляд, позиція автора цілком очевидна – він засуджує розпусний образ життя, жіночу брехливість, розкриває правду про тогочасне китайське суспільство, що загрузло в розпусті, пияцтві та хабарництві, намагається викликати почуття відповідальності за власні дії, закликати стримувати себе в своїх бажаннях і слідувати принципам конфуціанської моралі. З іншого боку, сторінки «Цзін Пін Мей» приховують більш глибоке розуміння положення жінки, дає відповіді, чому саме тільки підступність допомагала їм вижити серед жорстокої реальності та несправедливості.