Oсобливостей перекладу ономатопей англійської та української мов

ВСTУП

Ономатопеї або звуконаслідування є графічно зафіксованими сполученнями звуків, призначеними для імітації «нерозбірливих звучань»: стихійних проявів природи та діяльності людини, звуків, утворюваних живими істотами, тваринами або предметами навколишньої дійсності. У динамічному аспекті відповідним терміном позначається різновид фонематичного словотвору. Оскільки продукування ономатопоетичних утворень не передбачає залучання мовних морфем, «за своєю природою вони не мають і не можуть мати словотвірного значення і, як наслідок, внутрішньої форми»; водночас «звуки (букви) в їхньому складі відрізняються особливою виразністю, а їхній підбір передусім передає ознаку незвичності». Таким чином, можна стверджувати, що в 169 ономатопеях наявна внутрішня форма звукосимволічного характеру, а «їхнє незвичне фонографічне оформлення, сам підбір звуків мають значення, привносять певні конотації, іноді доволі багаті» [там само]. Конотативний потенціал ономатопоетичних утворень, особливо оказіональних, визначає високу частотність їхнього вжитку як спеціального стилістичного засобу в окремих жанрах літератури для дітей та юнацтва, таких, наприклад, як фентезі або анімалістична казка.

Актуальність проблеми перекладу ономатопей докладно розглядають С. Влахов і С. Флорін, які відносять звуконаслідування до перекладацьких труднощів внаслідок дії трьох головних причин: 1) різні мовні спільноти мають різні традиції вербального (як письмового, так і усного) відтворення одних і тих самих звуків живої та неживої природи; 2) в різних мовних спільнотах можуть з’являтися звукоімітації, пов’язані з особливостями їх світосприйняття (у свою чергу пов’язаними з особливостями побуту, клімату, флори та фауни, рельєфу тощо), які будуть відсутніми в інших мовних спільнотах; 3) ономатопеї в художньому творі можуть мати оказіональний індивідуально-авторський характер і характеризуватися конотативним навантаженням. Очевидно, що у випадку використання в першотворі узуальної ономатопеї завданням перекладача буде знайти у мові перекладу відповідний узуальний еквівалент і використати його: «Усі загальноприйняті природні, тваринні та механічні звуконаслідування (окрім неологічних) в різних мовах мають свої встановлені звукові форми». Саме наявність узуальних відповідників дозволяє ономатопеям «увійти в загальну тканину тексту перекладу абсолютно природно, створюючи такий самий ефект, як і мовою оригіналу», і тому «варто замінювати їх на відповідні їм мовні засоби мови перекладу, які іноді можуть виявитися вельми далекими за звучанням» [там само]. Водночас багато узуальних ономатопей передаються перекладачами вельми індивідуально заради підвищення адекватності сприйняття тексту цільовою аудиторією. У випадку з оказіональними ономатопеями перекладач так само може зробити вибір на користь формального (транскодованого) або ж функціонального (власно створеного) відповідника.

Мета дослідження – виявлення особливостей перекладу ономатопей англійської та української мов, так як вони різняться як за характером семантичного обсягу, так і за характером відображення зовнішніх звуків.

Об’єктом є  ономатопеї на матеріалах творів Ш. Сільверстайна “Лафкадіо – лев, який не злякався мисливців” та “Де знаходиться тротуар ”.

Предметом є  дослідження мовноетнічної специфіки сприйняття звуків, за умов формалізованого відтворення ономатопей, яка у перекладі може втрачати конотативно-функціональне навантаження оригіналу на рівні окремих ситуацій або ж тексту в цілому, особливо коли ономатопея входить до складу іншого стилістичного прийому. Аби уникнути ситуацій, коли транскрибовані в тексті перекладу звуконаслідування «незручно читати або важко вимовляти мовою перекладу» або ж вони є «неадекватними за звучанням або значенням», «перекладач має увійти в роль співавтора та створити функціональний “звуковий еквівалент”».