Дискусія довкола питань модернізму

Дискусія довкола питань модернізму. Газета „Рада” й журнал „Українська хата” – виразники двох позицій щодо розвитку української літератури

Модернізм в українській літературі — літературний стиль та період в історії української літератури, що досяг найбільшого поширення у 1900—1940-х роках, хоча його елементи присутні в літературному процесі до 1980-х років.

Поруч з модернізмом продовжувала розвиватися новітняреалістична література, що живилася ідеалами соціалізму, (оповідання Архипа Тесленка, Степана Васильченка, Прохора Вороніна, оповідання і повість «Фата моргана», «Коні невинні» М. Коцюбинського, «Борислав сміється», «Товаришам зтюрми», «Гімн» І. Франка тощо) і вела боротьбу протидекадентства, «чистого мистецтва», просвітянства.

Ідеї модернізму зацікавили українських критиків. Ще 1894 р. Іван Франко на сторінках польської газети «KurjerLwowski» виклав власну точку зору на доповіді польського поета і критика Міріама (Мар'яна Пшесмицького) про творчість бельгійських поетів-символістів; літературний критик і поет В. Щурат 1896 р. на сторінках «Зорі» друкує статтю «Французький декадентизм у польській і великоросійській літературі». В означеній праці автор простежив вплив П. Верлена, С. Малларме й інших французьких поетів на деяких польських та російських символістів. Одначе треба завважити, що стаття В.Щурата допомогла молодим українським поетам зорієнтуватися в модерністських віяннях, спостерегти як позитивні сторони впливу французького модернізму, так і негативні. Процесам, що відбувалися в сучасній європейській літературі, Іван Франко присвятив свою статтю «Доповіді Міріама», в якій дав об'єктивну оцінку європейському модернізму, закцентувавши передовсім на негативній стороні кризових явищ у мистецтві (декадансу). Він звинувачував прихильників цієї течії у відірваності од реального життя, байдужості, зневірі у майбутньому («якого ці поети не бачать або бачити не хочуть»). При цьому Франко відзначив і позитивну тенденцію: прагнення європейських літераторів шукати нові форми, розвивати нові теми.

Знаковою подією в історії українського модернізму став вихід у 1909—1914 роках журналу «Українська Хата», в якому модерністський дискурс утвердився повною мірою.

Одним із завдань часопису була модернізація української культури, а її настанови були підкреслено антинародницькими. Критика в «Українській Хаті» «ґрунтувалася головним чином на засадах естетики», і розвивалася у полеміці з газетою «Рада», редактором якої був народник Сергій Єфремов.

Центральними постатями тогочасної критики «хатян» були М. Сріблянський та Микола Євшан. Останній ще в 21-річному віці друкує книжку «Під прапором мистецтва», де пропонує свій канон раннього українського модернізму. Також знаковою стала його стаття «Лицар темної ночі», у якій він гостро критикував діяльність Єфремова.