До питання форми державного правлiння: полiтико-правовий аспект

Шмигелюк С.А., студентка ІV курсу історико-юридичного факультету, Ніжинський  державний університет

імені Миколи Гоголя (м. Ніжин), Україна

ДО ПИТАННЯ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ: ПОЛІТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

У сучaсній політичній сфері існують тaкі предметні компоненти, які об`єднують у собі теоретичні та прaктичні зaсади. Однією із таких складних для політологічного дослідження предметних засад є формa прaвління. Ця площинa політичної реaльності нaлежить до основних предметів дослідження теорії держави і прaва. Водночас, політизaція взaємодії політико-влaдних інститутів породжує необхідність вивчення цієї проблеми. Дослідження форм прaвління виступає в цій ситуації тaким, яке поєднує одразу кількa методологічних трaдицій. Проблема форм правління грунтується на держaвознавчій трaдиції європейського континенту.

Вчені-правознавці пострадянського простору доклали значних зусиль до прояснення актуального, відповідного сьогоденню політичного значення форми правління. Йдучи шляхом аналізу окремих проявів форми правління у суспільно-політичній дійсності, вони дійшли до нетривіальних висновків та вірогідних наукових результатів. Зокрема, приклад Г.М. Малкіної [4] демонструє, як шляхом політико-правового порівняльного аналізу виборчих і партійних систем можуть бути розглянуті закономірності їх взаємодії у розвинутих західноєвропейських країнах, а також особливості цієї взаємодії в Україні з урахуванням форми державного правління.

Проблеми впливу мінливого політичного середовища на правові засади функціонування гілок влади в країнах СНД вивчали такі вчені, як В.І. Каінов, М.М. Арзамаскін, А.Д. Керімов. Вони розглядали президентську республіку як форму правління, конституційно-правовий статус інституту президентства, на сучасному досвіді Російської Федерації досліджувалася еволюція форми держави, конституційно-правове дослідження французького парламентаризму [3]. Разом з тим, правознавчі дослідження не в повній мірі відображають динаміку впливу політичної ситуації, незначну увагу приділяють дослідженню впливу окремих інститутів політики на правову реальність.

У роботах російських авторів, у межах політико-правового підходу, нерідко простежується експлікація реального впливу політичного процесу на форму правління та форми правління як цілісної реальності функціонування політичних інститутів. «У більшості країн Співдружності, зазначає Е. Гаджі-Заде, конституційно-правове регулювання відносин Президента і Парламенту в області законодавчої діяльності і практика їхнього втілення складається таким чином, що робить главу держави реальним «господарем» правотворчих процесів у державі за допомогою контролю над парламентською більшістю і власної «указної» нормотворчості (Азербайджан, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія, Туркменістан, Узбекистан). В інших країнах СНД існує стійка тенденція розвитку відносин у зазначеному напрямку (певне виключення щодо цього представляє Молдова)» [1, с. 8].

Перед державною владою постає зараз вкрай важке завдання – у процесі здійснення реформ, одночасно сприяти створенню міцної соціальної бази, зародженню і розвитку тих соціальних груп, тих структур та інститутів громадянського суспільства, які могли б «підставити плече» державі, яка несе поки що основне навантаження із перетворення суспільства, а згодом взяти на себе більшу частину цього навантаження. У цьому – суть майбутнього соціального контракту між суспільством і державою» [2, с. 7].

Істотним політичним чинником функціонування форми правління є діяльність елітарних кіл, які спроможні приймати рішення і, відповідним чином, давати їм відповідне ідейне обгрунтування. Виникають протиріччя між суспільством і правлячою елітою. Основна причина невдач  у цьому плані пов`язана з бездумним копіювання західного політичного і соціального устрою без врахування специфіки основних типів суспільства – колективістського і індивідуального.