Підвищення продуктивності праці персоналу як чинник підвищення економічної діяльності організації

Підвищення продуктивності праці персоналу як чинник підвищення економічної діяльності організації

У сучасних умовах при постійно мінливому зовнішньому середовищі підприємствам досить складно підтримувати високий рівень ефективності діяльності й продуктивності праці.

Підприємства змушені постійно оптимізувати й поліпшувати виробничі процеси, щоб мати можливість святкувати успіх в конкурентній боротьбі, роблячи акценти на внутрішніх факторах підвищення продуктивності, яка перебуває в безпосередній залежності від кожного окремого співробітника підприємства, при цьому заробітна плата і її прогнозований ріст відіграють вирішальну роль.

Продуктивність праці - найважливіший показник у господарській діяльності підприємства в сучасній ринковій економіці.

Постійне зростання продуктивності праці на підприємстві - невід'ємна умова підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Ріст продуктивності праці повинен бути однаковим з ростом заробітної плати. В економіці України за останні роки складена зворотна тенденція.

Економічна криза змусила багатьох керівників ухвалювати тверді рішення, засновані здебільшого на радикальному зниженні витрат на всіх рівнях організації. Але не можна забувати про те, що витрати можна знизити до певної межі, у зв'язку, із чим варто задуматися про підвищення продуктивності праці. Адже це ключовий фактор, що впливає на ефективність будь-якого бізнесу, що визначає основні економічні показники й, насамперед, ринкову конкурентоспроможність.

Незважаючи на різноманіття підходів до розуміння сутності ефективності й продуктивності праці, а факторів, що також впливають на неї, у цей час не існує єдиної концепції, яка визначає основні положення теорії продуктивності праці. [1,c.23]

Зміна внутрішніх і зовнішніх умов є неминучою причиною подальшого розвитку підходів до продуктивності. Протягом XIX-XX ст. було сформовано кілька походів, що визначають сутність продуктивності праці, такими авторами, як А. Сміт, К. Маркс, Ф. Тейлор і ін.

Сучасне розуміння продуктивності праці в закордонних країнах відрізняється абсолютизацією праці й трудового фактору виробництва, тобто тільки праця створює вартість, у тому числі прибавочну.

Закордонний підхід до проблеми полягає в тому, що продуктивність є сума виходу продукції на одиницю факторів виробництва. Таке розширювальне розуміння процесу продуктивності проникнуло в США й у Європу в післявоєнні роки разом із заходами, що передбачають надання допомоги країнам Західної Європи у відновленні економіки.

У цей час на практиці застосовуються чотири основні підходи до управління продуктивністю праці: управління результатами праці; управління витратами праці; управління факторами праці; управління людиною.

Одним з методів підвищення ефективності праці є управління раціоналізацією використання робочого часу. Раціональне використання робочого часу є найважливішою умовою ефективної праці.

Режим робочого часу є інструментом підвищення ефективності робочого часу. Правильно обраний раціональний режим робочого часу сприяє збереженню здоров'я працівників, підтримці їх високої працездатності, раціональному використанню робочого часу й гармонізації суспільних і особистих інтересів.

Раціональність режиму робочого часу формується виходячи із співвідношення й змісту періодів роботи й відпочинку, високої продуктивності праці, що сполучається з високою й стійкою працездатністю людини [2].

Ефективне використання робочого часу припускає повну завантаженість працівника в певний проміжок часу й обґрунтована комбінація періодів роботи й перерв [5].

Технологія управління робочим часом повинна містити в собі наступні організаційні процедури: постійний аналіз використання організацією тимчасового ресурсу; прогнозування