Августин Аврелій "Сповідь"

Августин Аврелій – Сповідь                                        Нечипоренко Дарина МЕ-104

Нетлінність. Августин Аврелій вважав, що нетлінне краще ніж тлінне, але чому? Роблячи крок у темряву, ми все одно не почуємо подиху, не побачимо світло, наші повіки не ворухнуться. Чи є сенс в простому тілі, що все одно колись розчиниться у повітрі, яка різниця? Якщо душа потайки спостерігає, це і є нетлінність. Нетлінність  це є пам'ять, пам’яттю,  що ніколи не зійдеться під тиском часу.

Хто є творцем людства, можливо це - Бог, або все-таки  чудесний збіг? Люди вважають себе найголовнішими, але забувають, що вони не вічні, вони тягнуться за тим, що й маса. Це як сліпий веде сліпого, потім їх очікує занепад.

Як часто я міркую, що життя є парадоксальною річчю, ми забуваємо головне, що найважливіше це не тривалість, а події  які можуть додати фарби і урізноманітнити цей доволі короткий термін.

Жорстока реальність, жорстоке життя, але як зрозумієш сенс, то все перетвориться на дитячий лабіринт.

Що ж ми любимо та цінуємо в людях? Чи любимо взагалі? Людина -  це лише збіг, вибух біологічної поволоки, але любов все таки нам знайоме відчуття. Ми любимо те, що бачимо кожен день, те, що перетворює сірі дні на кольорові, або те, що не можемо пояснити.

Що в цей момент відбувається з нашим обличчям?  Все дуже просто, наш погляд  м’якшає, мимоволі з’являється посмішка, ми майже не контролюємо свої почуття, в цей момент хочеться лиш бути з людиною наодинці  та спостерігати  за її реакцією, емоціями та насолоджуватись глибиною очей, в яких закладена таємниця.

Усі ці почуття є неймовірними, але чи завжди все так ідеально? Що якщо відповіддю буде: “Ні”? Що якщо весь світ стане похмурим та втратить сенс? Що за відчуття нас будуть переповнювати? – спустошення. Ні смутку, ні радості, ні хвилювання – повний мертвий штиль.  Ми вважаємо себе винуватцями, але чи це дійсно так? Хіба ми винні, що ми є собою? Звичайно, ні. Жодна маска не привела до чогось доброго.