Роль соціальних партнерів у процесі стандартизації фахової передвищої освіти

Роль соціальних партнерів у процесі стандартизації фахової передвищої освіти

Соціальне партнерство являє собою форму соціальної взаємодії різноманітних державних інститутів і суспільних груп соціального співтовариства, що дозволяє їм вільно виражати свої інтереси й знаходити цивілізовані способи їхньої гармонізації й реалізації.

Соціальне партнерство – суспільно-орієнтоване утворення – це унікальний підхід до розвитку співтовариства й людських ресурсів. Він фокусується на служінні інтересам усього співтовариства, вимагає співробітництва певних установ і багатьох партнерів, сприяє позитивним змінам та вдосконаленню роботи педагогічних колективів у середовищі, що швидко змінюється. Як відомо, місце освіти в суспільстві сьогодні визначають дві тенденції: нові науково-інформаційні технології і глобалізація світу, що породжує загострення конкуренції усіх галузей суспільного життя [2].

В умовах глобалізації основою освітньої політики кожної держави є соціальна спрямованість і збалансованість соціальних інтересів.

Соціальне партнерство в сфері фахової передвищої освіти повинно бути направлено на розвиток високоякісної освіти в інтересах ринку праці, економіки і громадян. До поняття соціальних партнерів входять організації працівників і роботодавців, включаючи асоціації і об'єднання роботодавців, торгово-промислові палати, об'єднання підприємців, а також регіональні структури зайнятості та економічного розвитку та ін.

Основний акцент соціального партнерства в даний час - регіональна політика та регіональний розвиток.

Як відомо, активне становлення соціального партнерства в сфері професійної освіти в країнах Євросоюзу відбувалося в процесі розвитку соціального діалогу з середини 50-х до початку 90-х років. До початку 90-х рр. в країнах Західної Європи сформувалися основні моделі соціального партнерства в сфері професійної освіти і навчання.

Суттєвими кроками у цьому напрямі є створення Національної Ради соціального партнерства при Президентові України (1993 р.), розробка проекту закону України «Про соціальне партнерство» (2002). Ефективні підходи до вдосконалення підготовки кваліфікованих робітників відповідно до вимог соціального партнерства були викладені у Концепції розвитку професійно - технічної (професійної) освіти в Україні на 2005–2010 рр., схваленої 2004 р. на спільному засіданні колегії Міністерства освіти і науки України та президії АПН України. Однак, не отримавши статусу нормативно-правового документа, ця концепція не змогла ефективно впливати на модернізаційні процеси в системі професійної освіти з питань оновлення змісту, впровадження сучасних форм і методів навчання, управління освітньо-виховною, навчально-виробничою, навчально - методичною, фінансово-економічною та господарською діяльністю тощо [8].

Глибокі зміни, що відбуваються в області праці і зайнятості, необхідність

вирішення економічних проблем з метою забезпечення конкурентоспроможності та ефективності підприємств, швидкого і адекватного реагування на зміни, пов'язані з розвитком нових технологій і зростанням «нематеріальних інвестицій» вимагають відповідної організації кваліфікованої праці і особливої уваги до професійного навчання та розвитку умінь дорослого населення.

В зв'язку з цим підприємства змушені приділяти все більше уваги питанням професійної підготовки, яка стає стратегічним чинником, що забезпечує необхідні структурні зміни.

Організація соціального партнерства в сфері професійної освіти в європейських країнах має свою історію і традиції. Процес формування і розвитку соціального партнерства не був простим і легким. І навіть в останні десятиліття західноєвропейські країни стикаються з певними труднощами в організації соціального партнерства.

На