Порушення звуковимови у дітей

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ВИНИ ПОРУШЕНЬ ЗВУКОВИМОВИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ, ЇХ ПРИЧИНИ, ХАРАКТЕРИСТИКА…………………………………………4

РОЗДІЛ 2. ЕТАПИ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ПРАВИЛЬНОЇ ЗВУКОВИМОВИ……………………………………………………..6

2.1. Завдання та зміст підготовчого етапу роботи……………………………………6

2.2. Постановка звуку…………………………………………………………………..9

2.3. Етап автоматизації звуку…..……………………………………………………..11

Висновки……………………………………………………………………………….13

Список використаних джерел………………………………………………………...14

Вступ

Мовлення – це процес використання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, специфіки діяльності, середовища мовлення людини набуває певних особливостей – попри те, що люди спілкуються однією мовою. Наприклад, мовлення однієї людини образне, яскраве, виразне, переконливе, а іншої – навпаки, обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. У цьому вже виявляється відмінність у володінні мовою. Кожній людині властиві індивідуальний стиль мовлення, відмінність в артикуляції звуків, інтонуванні, логічній виразності. Кожен говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою.

Мовлення не існує і не може існувати поза мовою. Мова – знакова система, що використовується для вираження думок, для спілкування; побудована на звуковій основі, для передачі думки використовує слова; володіє граматичною системою, що забезпечує функціонування системи та створення найскладніших структур тексту. Водночас сама мова існує як жива лише за умови, що її активно використовують люди.

У ранньому віці дуже активно проходить розвиток комунікативних форм та функцій мовної діяльності, удосконалюються практичні мовні навички, поповнюється словниковий запас. Саме тому, коли дитині три-чотири роки, батькам варто звернути увагу на те, як вона розмовляє.

Актуальність. Правильне вимовляння як процес утворення звуків дуже важливе для розвитку дитини, оскільки вона оволодіває словом у першу чергу з метою ефективного спілкування з навколишнім світом. Загальномовленнєва підготовка починається від народження і здійснюється впродовж усього дошкільного дитинства аж до вступу до школи і передбачає формування первинних вимовних умінь і навичок, адекватне користування мовленням у конкретних ситуаціях, застосування мовних і позамовних засобів виразності для висловлювання власних думок, бажань та прохань.

Проте з тих чи інших причин своєчасне і правильне протікання процесу мовленнєвого розвитку дитини може бути порушене, що зумовлює окремі його недоліки та можливі труднощі у подальшому оволодінні письмом і читанням. Порушення вмовляння спостерігається при дислалії, дизартрії, ринолалії, а також у дітей, які мають вади слуху. Тому важливо турбуватися про правильне формування дитячої вимови та своєчасно попереджувати і виправляти її відхилення від загальноприйнятих норм.

Виходячи із вищесказаного, метою роботи є аналіз завдань та змісту роботи на етапі формування первинних вимовних умінь та навичок.

Для досягнення мети було поставлено наступні завдання:

• Дослідити види порушень звуковимови у дітей дошкільного віку, їхпричини і характеристику
• Проаналізувати етапи корекційної роботи щодо формування правильної звуковимови

Під час написання портфоліо до курсового проекту використовувались ряд загальнонаукових методів дослідження. Зокрема, найбільш вагомими були методи аналізу, синтезу, дедукції, узагальнення та класифікації. Особливе місце серед  усіх використаних методів займає системний.

РОЗДІЛ 1. ВИНИ ПОРУШЕНЬ ЗВУКОВИМОВИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ, ЇХ ПРИЧИНИ, ХАРАКТЕРИСТИКА

Серед порушень звуковимовної сторони мови найбільш розповсюдженими є виборчі порушення в її звуковому (фонемному) оформленні при нормальному функціонуванні всіх інших операцій висловлювання. Ці порушення виявляються в дефектах відтворення звуків мови: перекрученому (ненормативному) їх проголошенні, замінах одних звуків іншими, змішанні звуків і - рідше - їх пропусках. Термін «дислалія» одним з перших у Європі ввів в науковий обіг професор Вільнюського університету лікар І. Франк. У монографії, що вийшла в 1827 р., він застосував його в узагальненому значенні як найменування усіх видів мовних розладів різної етіології. Трохи пізніше, у 30-і роки XIX сторіччя, швейцарський лікар Р. Шультесс також вводить у свої роботи термін «дислалія», але в більш вузькому, ніж у Франка, значенні: він зараховує до дислалії лише вимовні порушення, обумовлені анатомічними дефектами органів артикуляції. У класифікації Куссмауля була прийнята точка зору Шультесса, з таким же розумінням дислалії ми зустрічаємося в роботах Гутцмана[7].