Особливості стимулювання до навчання дітей з інтелектуальним порушенням

Особливості стимулювання до навчання дітей з інтелектуальним порушенням

Інтелектуальне порушення або розумова відсталість – це стійке порушення пізнавальної діяльності.

Інтелектуальне порушення є первинним порушенням та не лікується, як наслідок виникають інші особливості в розвитку дитини. Адже порушення інтелектуального розвитку - це здебільше ураження головного мозку, що призводить до органічного ураження центральної нервової системи. Як наслідок у дітей дуже виражене зниження пізнавальної діяльності та активності.  

Як і будь-яке порушення, інтелектуальне порушення відрізняється за ступенем ураження головного мозку, а саме за складністю, локалізацією, часом впливу хвороботворного фактору.

Інтелектуальне порушення не являє собою хворобу. Це певний стан розвитку інтелекту, за яким дитина може набути різних успіхів та результатів. Так, виділяють чотири ступеня ураження головного мозку: легкий, помірний, тяжкий, глибокий.

У дітей з інтелектуальними порушеннями дуже не стійка мотивація до навчання, яка змінюється під впливом успіху чи неуспіху, контролю вчителів та батьків, зміни обстановки тощо.

Ціль педагога - якісно та ефективно виправити вторинні відхилення та наявні особливості. Аби допомогти дитині розкритися та проявити свої потенціали, педагог має розвивати в таких дітей творчу активність. Щоб полегшити саме навчання, необхідно заздалегідь підготовлювати дитину до навчального розпорядку дня. Пояснити дитині, що таке перерва та заняття, яка різниця між ними та що можна робити.

Не менш важливим є процес адаптації змісту освіти до пізнавальних можливостей учнів з інтелектуальними порушеннями. Тобто таким діткам необхідно зменшати обсяг матеріалу та спросити його за характером та структурою.

Треба окремо наголосити про уповільнення процесу навчання. Адже процес навчання необхідно ураховувати з інертністю нервових процесів дітей. кожен учень має свій темп навчання. Тому слід давати стільки часу, скільки потребує того дитина для засвоєння матеріалу.

Слід пам’ятати, що для навчання дітей з інтелектуальними порушеннями використовують такі ж самі прийоми, методи, засоби та форми роботи. Лише, треба враховувати психофізичні особливості дитини.

Учні з інтелектуальними порушеннями вимагають постійного стимулювання до навчання. Так як через порушення пізнавальної діяльності, дітям складно зосередитись на якісь справі.  

В цьому може допомогти наочність навчання. Слід використовувати у навчанні дітей з інтелектуальними порушеннями якомога більше різних видів наочності. Важливо, щоб наочність відповідала рівню розвитку сприймання та мислення дитини. Необхідно дотримуватися поступового переходу від реальних об’єктів та предметів до символічної наочності. Піж час використання наочності слід задіювати різні аналізатори (слух, зір, дотик) та поєднувати наочність їх словесними методами для більшого результату.

З метою ліквідації фрагментарності сприймання та через недосконалість процесу запам’ятовування треба ввести повторюваність у процес навчання. Повторення повинно бути систематичним та різноваріативним, з різним ступенем залучення дитини.  

Дуже важливим є включення учня в діяльність, тобто впровадження принципу вправляємості, аби подолати наявні труднощі та перешкоди. Це стосується всіх теоретичних відомостей та правил, які мають бути засвоєними безпосередньо через практичну діяльність різного ступеня складності та новизни. Якщо не відпрацьовувати вміння через практику, то подолати розрив між теорією та практикою в учнів, у яких наявні інтелектуальні порушення буде неможливо.

Не менш важливим є те, що кожен успіх, навіть маленький необхідно підкріпити. Проте, якщо успіх відсутній на цьому не потрібно робити наголошень. Лише позитивні емоції треба забезпечити дитині з інтелектуальними порушеннями.