Індивiдуально-психологiчнi особливостi молодших школярiв та iх роль у навчаннi iноземноi мови

ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ТА ЇХ РОЛЬ У НАВЧАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Студентка 4 курсу спеціальності 0,13 Початкова освіта

ВСП «Дубенський педагогічний фаховий коледж РДГУ»

Науковий керівник –

Стаття присвячена вивченню індивідуальних та психологічних особливостей молодшого шкільного віку. Автор розглядає такі аспекти, як: індивідуальні особливості молодших школярів, психологічні особливості молодших школярів, особливості розумової діяльності учнів: розвиток мислення, пам'яті, уваги, уяви, розвиток пізнавальної активності: мотивація до навчання, самостійність у пізнавальній діяльності.

Навчання іноземної мови в молодшому шкільному віці є важливим етапом у становленні особистості. Цей період характеризується підвищеною пізнавальною активністю, допитливістю, сприйнятливістю до нового. У молодших школярів формується мовна система, яка є основою для подальшого вивчення іноземної мови.

Успіх навчання іноземної мови в молодшому шкільному віці залежить від багатьох факторів, серед яких важливе місце займають індивідуально-психологічні особливості учнів. Ці особливості впливають на темп засвоєння іноземної мови, її розуміння та використання в різних ситуаціях.

Вивчення індивідуально-психологічних особливостей молодших школярів у процесі навчання іноземної мови є актуальним завданням сучасної педагогічної науки.

Метою дослідження є вивчення індивідуально-психологічних особливостей молодших школярів та їх ролі у навчанні іноземної мови.

З'явлення системи загальної обов'язкової середньої освіти визначило особливий період у розвитку дитини - молодший шкільний вік, що відсутній у тих, хто не навчався в школі або завершив освіту на початковому етапі.

У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання організму. До семи років завершується морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль, створюючи сприятливі умови для довільної поведінки та планування.

У віці від шести до семи років росте рухливість нервових процесів, збільшується врівноваженість процесів збудження і гальмування, хоча перші ще домінують, що призводить до непосидючості та підвищеної емоційної збудливості.

Роль другої сигнальної системи у віці семи - десяти років збільшується в аналізі та синтезі вражень зовнішнього світу, у формуванні тимчасових зв'язків та виробленні нових дій і операцій [1].

Основна особливість цього віку полягає у зміні соціальної позиції особистості: колишній дошкільник стає учнем, що супроводжується перебудовою системи взаємовідносин з дорослими, вчителем в особливостях поведінки та відносин.

Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей учнів, вимагаючи від них свідомого виконання завдань, підпорядкування активності, регулювання поведінки та активного керування увагою. Цей вік відрізняється нестійкістю вольових якостей, але з часом формуються самостійність, впевненість у собі, витривалість та наполегливість [2].

Ефективність формування вольових якостей залежить від методів навчання та виховання. Щодо характеру, то на цьому етапі він тільки формується, імпульсивність та капризність спостерігаються на кожному кроці, обумовлені недостатньою сформованістю вольових процесів та темпераментом. Більшість молодших школярів є чутливими, допитливими та відвертими у вираженні своїх почуттів і ставлень.