Психологiчнi особливостi розвитку афективноi сфери дiтей дошкiльного вiку

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АФЕКТИВНОЇ СФЕРИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Федорова Г.М.

Розуміння емоцій – ключ до розуміння особистості

К. Ізард

Метою даної статті є завдання теоретично обґрунтувати та перевірити емпіричним шляхом особливості розвитку афективної сфери дошкільників.

Ключові слова: емоційність, емоції, афект,дошкільне дитинство

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ. Емоційність – це один із важливих компонентів у розвитку структури особистості дитини. Здатність до емоційних переживань проявляється одразу після появи дитини на світ. Це – узагальнена чуттєва реакція у відповідь на сигнали, які зумовлюють зміни у фізіології організму – у свідомості дитини постають не образи предметів і явищ, а переживання. Отже, дитина стає здатною до психічного життя саме завдяки емоціям.

Емоції – це процес імпульсивної регуляції поведінки, заснований на відображенні значущості зовнішніх впливів, їх сприятливості або шкідливості для життєдіяльності людини. К. Ізард класифікував «Десять фундаментальних емоцій»: цікавість, радість, здивування, гнів, горе, огида, відраза, страх, сором та вина [14]. Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, пристрастей, фрустрацій.

Дошкільне дитинство – період, протягом якого провідну роль у психічному розвитку дитини відіграє емоційна сфера, можна сказати, що дитина в дошкільному віці – сама емоція, тому повноцінне формування емоційної сфери дитини дає можливість досягти гармонійного розвитку особистості, «єдності інтелекту й афекту». Період від двох до шести років називають віком «афективності», який характеризують бурхливі, нестійкі емоції, швидкий перехід від одного стану до іншого.

У широкому значенні афект розуміється як стійкий, тривалий емоційний стан, що руйнує стереотипи поведінки. У вужчому розумінні, афект розглядається як стрімка, бурхлива, неконтрольована, відносно короткочасна емоційна реакція.

В афективному складнику образу «Я» представлене ставлення людини до себе, яке в онтогенезі виступає як самооцінка. Іноді трапляється, що аффект є захисною емоційною реакцією, яка виникає для того, щоб не допустити до свідомості впливу, який травмує психіку.

Вивченням емоційних станів дітей займалися такі відомі психологи, як Л. Виготський, О. Леонтьєв, М. Фігурін, Н. Денисова, М. Аскаріна, К. Бібанова, які наголошували на важливості розвитку емоційної сфери, зокрема на вихованні почуттів з перших років життя дитини. Для нашого дослідження інтерес представляють праці В. Вілюнаса, Б. Спінози, В. Вундта, Дж. Сінгера, Д. Раппопорта. Усі вони сходяться на думці, що емоції утворюють основну мотиваційну систему людського існування.

В розвитку сучасних дітей спостерігаються небажані тенденції, а саме: поступове збільшення кількості дітей, у яких виявляється підвищення фрустрації, емоційної напруги, депресивності, розладу в адекватності емоційного регулювання.

На справедливе переконання Л. Виготського і О. Запорожця, лише узгоджене функціонування емоційної та інтелектуальної сфери в тісній єдності може забезпечити успішність будь-яких форм діяльності особистості. Відтак, розумовий розвиток тісно пов’язаний із емоційною сферою дитини, світом її почуттів та переживань.

Огляд літератури. Вивченням емоційних станів дітей займалися такі відомі психологи, як Л. Виготський, О. Леонтьєв, М. Фігурін, Н. Денисова, М. Аскаріна, К. Бібанова, які наголошували на важливості розвитку емоційної сфери, зокрема на вихованні почуттів з перших років життя дитини. Для нашого дослідження інтерес представляють праці В. Вілюнаса, Б. Спінози, В. Вундта, Дж. Сінгера, Д. Раппопорта.

Виклад основного матеріалу. Усі ми кожної миті життя перебуваємо в певному емоційному стані, переживаємо ті або інші емоції. Емоції – це психічні стани і процеси імпульсивної регуляції поведінки, засновані на відображенні значущості зовнішніх впливів, їх сприятливості або шкідливості для життєдіяльності людини [25, с. 308].