Essays.club - Получите бесплатные рефераты, курсовые работы и научные статьи
Поиск

Психологія в роботі педагога

Автор:   •  Январь 12, 2020  •  Эссе  •  864 Слов (4 Страниц)  •  302 Просмотры

Страница 1 из 4

Есе на тему "Психологія в роботі педагога"

Учитель – це, як стверджує один мій добрий знайомий, не професія, а діагноз. Це складна і невиліковна інфекційна «хвороба», яка передається повітряно-крапельним шляхом, бо за досить короткий проміжок часу на неї починають «хворіти» усі члени родини нашого дипломованого педагога. Наш «пацієнт» тягне з дому все, що, на його думку, може знадобитися у його професійній діяльності: від елементарних ручок-зошитів до столів і шафочок, які «не підходять за кольором до домашніх шпалер». Усі розуміють і погоджуються з думкою «хворого», бо ж як інакше??? Чоловік швидко звикає, що без його участі не може відбутися ремонт у класі, що він і лише він спроможний виготовити, випиляти чи приторочити на місце усе необхідне до чергового відкритого уроку, свята чи виховного заходу. Діти, досягнувши певного віку, стають помічниками, консультантами чи акторами в усіх шкільних дійствах. І так триває роками, ба навіть десятиліттями, бо учитель – це не мить, це – життя!!!

Життя… Яке коротке, але багатовмісне слово. Воно схоже на вічність, а пролітає як мить. Ось ти стоїш у новенькій сукні на лінійці, де тебе вітають у якості молодого вчителя. У душі співають соловейки, в голові гудуть, як рій бджіл, думки і передчуття, а уява малює картини радісного і бентежного майбутнього. Ти щодня збагачуєшся досвідом спілкування з колегами. Прагнеш потоваришувати з учнями і, в той же час, не переступити ту ледь помітну грань, що змусить твоїх вихованців поважати свого нового вчителя. Ось тут ти починаєш згадувати лекції з психології, шукати порад у досвідчених колег і щодня, «набиваючи власні гулі», створюєш саме той психологічний клімат на своїх уроках, який дозволить комфортно почуватися і вчителю, і учням, безболісно адаптує обидві сторони до навчального процесу.

А ось учні у нас зараз винахідливі, дотепні, спостережливі. Вони помічають, що вчителька «вже три дні одягає той самий костюм, то, може, їй треба купити щось новеньке», або «у вчительки щось не так із зачіскою і мама однієї дівчинки, як перукар, терміново має вирішити цю проблему».   Посміхаєтеся?! А це діти і їх не обдуриш…

 Крокуємо далі. Вчимося розрізняти гіперактивність і елементарну невихованість. Доводимо учням і їх батькам, що, коли задаємо домашнє завдання, хочемо дітям дати знання, а не посварити їх з батьками. Усвідомлюємо, що наша система освіти побудована за принципом «всі мають рівні можливості, тож завдання для всіх однакове: «крокодил, мавпа, слон і змія» мають залізти на дерево. І старанно починаємо шукати підходи до Сергійків і Тетянок, щоб зацікавити їх вивченням «отих нікому не потрібних синусів і косинусів».

А час летить…Життя підкидає все нові й нові уроки, в яких ти вже не вчитель, а такий же учень як і твої вихованці. Ти вчишся шукати відповіді на питання, які перед тобою ставлять твої дорослі учні. І ти не маєш права помилитися, ти не маєш права чогось не знати, ти не маєш права «впасти» в очах дітей. Бо як би там не було, а якщо дитина не розв’яже квадратне рівняння – це пів біди, а якщо схибить у життєвому виборі – це може скалічити їй долю. Тож кожна мить у школі – це процес взаєморозвитку учителя і учня. І ніякі депресії чи емоційні вибухи не можуть виправдати учительську некомпетентність хоч у навчанні, хоч у вихованні.

...

Скачать:   txt (9.8 Kb)   pdf (69.9 Kb)   docx (11.3 Kb)  
Продолжить читать еще 3 страниц(ы) »
Доступно только на Essays.club