Лекции по "Дитяча психологія"

1. Сутність, об’єкт, предмет дитячої психології. Дитяча психологія – це галузь психологічної науки, яка вивчає факти і закономірності психічного розвитку дитини на різних етапах, а також закономірності переходу від одного вікового етапу до іншого. Д.П являє собою 1. Методологічну основу (теор, прогн, прикладна); 2. Засіб систематичного пізнання особистості дитини. Об’єкт ДП – психіка дитини. Предмет ДП – це закономірності психічного розвитку в онтогенезі, його вікових періодів, причин і механізмів переходу від одного періоду до іншого, їх характерних ознак і психологічних механізмів. Специфіка ДП полягає у необхідності дослідження психічних процесів і якостей, а також законів, їх закономірностей, їх виникнення і становлення.
2. Соціально-психологічна характеристика розвитку особистості дитини. Розвиток живих істот у процесі індивідуального життя називають онтогенезом – зміни які закономірний, послідовний, прогресивний характер, як рух від нижчих до вищих рівнів життєдіяльності, її структурне та функціональне вдосконалення. Онтогенез відбувається у різних напрямах, а саме: 1) як становлення організму – морфофізіологічний онтогенез; 2) розвиток людини як свідомої суспільної істоти – онтогенез психіки; 3) розвиток особистості – соціальний онтогенез.

Ψ розвиток виступає як послідовний, закономірний процес кількісних та якісних змін психіки, що відбуваються у ході діяльності й спілкування дитини з іншими людьми та знаменують собою перехід від нижчих до вищих рівнів життєдіяльності, її структурне й функціональне вдосконалення. Розвиток Ψ дитини хоча й зумовлений соціальними умовами її життя, але спирається на дозрівання організму.

Розвиток дитини, як правило, відбувається в умовах суспільства, нерозривно пов’язаний із націленими розвивальними впливами на підростаючу особистість оточуючих людей. Поняття «формування» Ψ якостей підростаючої особистості акцентує соціальну зумовленість психічного розвитку дитини в умовах суспільства.

Закономірності психічного розвитку дитини знаходять відображення у педагогічних поняттях виховання, навчання тощо.

Виховання – процес здійснення суспільних впливів, зумовлюючих формування особистості, тобто індивіда як члена суспільства, з тими якостями, які дозволяють йому відповідати на вимоги суспільства і дають підстави користуватись правами члена суспільства.

Одним із напрямів виховання є навчання, яке організовується суспільством в освітніх установах з метою озброєння учнів знаннями, вміннями, навичками. Психічний розвиток особистості і навчання тісно взаємопов’язані. Навчання веде за собою розвиток, від особливостей навчання залежать темпи переходу індивіда від нижчих ступенів розумового розвитку до вищих (Л.С.Виготський).

Основні лінії Ψ розвитку дітей у процесі навчання і виховання:

• ускладнення знань. У сучасному світі знання накопичуються дуже швидкими темпами – набагато швидшими, ніж зміни у навчальних програмах. Внаслідок цього школа не спроможна забезпечити засвоєння учнями повного обсягу знань. Тому необхідно, щоб учні засвоювали не тільки знання, а також способи їх здобування. Зміст навчання (види та особливості знань) визначає загальний тип і структуру розумового розвитку;

• засвоєння психологічних механізмів застосування способів і знань – спеціальних розумових прийомів і вмінь;

• розвиток загальних властивостей особистості: спрямованості, механізмів свідомості, вольових рис тощо.

1. Функції та завдання дитячої психології. Ф-ї ДП: 1. теоретико-пізнавальна – пізнання психічної реальності, з’ясування основних засад вікового розвитку дитини (закономірностей, чинників, умов і механізмів); 2. Прогностична – реалізується у формуванні психологічних прогнозів щодо співвідношення вікового та індивідуального розвитку. 3. Прикладна – вироблення практичних рекомендацій про шляхи досягнень ДП. 4. Контрольна – це співвідношення нових наукових знань з практикою пед. д-сті; 5. Синтезуюча – це систематизація знань інших наук про розвиток психіки і становлення особистості та галузей.

Завдання ДП: - стратегічні теоретичні 1. Порівняльний аналіз теорій; 2. З’ясування психологічного змісту дитинства як феномена життєвого шляху; 3. Вивчення впливу на дитину, на її Ψ розвиток культурно-історичнних етнічних і соціально-економічних чинників; 4. Вивчення рушійних сил індивідуального розвитку Ψ; 5. Удосконалення методологічних основ наукових досліджень; 6. Вивчення вікової динаміки Ψ; 7. Визначення чинників структурних змін і новоутворень; 8.пошук нових закономірностей вікового розвитку; 9. З’ясування індивідуально типологічних і статевих відмінностей; 10. Дослідження вікових можливостей засвоєння знань; 11. Вивчення різнопланових відхилень у віковому та індивідуальному розвитку. Стратегічні прикладні: 1. Створення навчально-методичної бази для управління процесом Ψ розвитку дитини; 2.  Створення ефективної системи психол служби;  3. Створення оптимальних умов для організації дитині д-сті та спілкування; 4. Формування п-п свідомості; 5. Організація консультативної допомоги; 6. Розробка способів роботи з винятковими дітьми; 7. Розробка способів прогнозування Ψ явищ; 8. Вивчення психол змісту ЗПР та вироблення способів їх усунення; 9. Подолання стереотипів у громадян про віковий розвиток. Центральною ланкою в системі проблематики і завдань ДП є індивідуальне консультування. Уміння консультувати означає реалізацію знань ДП в практичну д-сть.