Психологічні особливості старості

ВСТУП

Актуальність теми. У світовій науці відзначається великий інтерес до старості. Як соціальна категорія, старість була виділена лише у XX ст. Це викликано насамперед демографічною ситуацією, що складається останні 100 років.

Актуальність цієї теми пов’язана з тим, що відбувається старіння населення світу, збільшення частки людей похилого віку в популяції, особливо очевидне у високорозвинених країнах. Серед причин старіння населення - скорочення народжуваності, покращення охорони здоров’я, зниження рівня смертності у дитячих та старших віках, збільшення індивідуальної тривалості життя. Історична тенденція зростання тривалості життя найвиразніше проявилася у минулому столітті.

Середня тривалість життя у бронзовому столітті становила всього 18-20 років, у Середні віки - 35 років, у XIX столітті - 44 роки. У XX столітті середня тривалість життя зросла до 68-72 років. При цьому майже з кожним поколінням збільшується нормальна індивідуальна тривалість життя. Феномен старіння населення породжує нові медичні, фінансові, юридичні, політичні та інші питання та проблеми. Значну частину виборців та споживачів товарів та послуг тепер складають літні, що потребує певної переорієнтації усієї системи. Все частіше ми бачимо політичну та комерційну рекламу, спеціально призначену для людей похилого віку.

Найгостріша ж проблема - організація пенсійного забезпечення та соціальної підтримки в старості, для чого необхідні великі матеріальні засоби (а це - збільшення навантаження на працюючих членів суспільства) та людські ресурси (велика кількість соціальних працівників). Навіть економічно стабільні держави вважають, що вирішувати це завдання їм буде дедалі важче. Старість як віковий період стала масовим явищем. Цілком реально прожити ще 15-20 років після виходу на пенсію, що становить приблизно чверть життя. Старіння розглядається як громадська, і як особистісна проблема. [7]

На відміну від організму, який розвивається згідно певної біологічної програми, кожна людина має свою власну долю й історію. Її доля й історія, з одного боку, визначаються зовнішніми обставинами і причинами, а з іншого

- внутрішніми обставинами, які людина створює сама, і за які вона несе персональну відповідальність. Іншими словами, особистість може поступово змінити у певних межах зовнішні умови свого існування, якщо зрозуміє, що остаточна історія її життя залежить від неї.

У психологічній науці проблемі старості як феномену присвячено багато теоретичних та експериментальних досліджень, як вітчизняних, так і зарубіжних учених (К. Абульханова-Славська, А. Адлер, Б. Ананьєв, Г. Балл, Ш. Бюлер, Л. Виготський, Є. Головаха, І. Кон, О. Кронік, С. Максименко, А.   Маслоу,   С.   Московічі, К.   Роджерс,   В.   Роменець, В. Рибалка, С. Рубінштейн, Л. Сохань, В. Татенко, Т. Титаренко, В. Франкл, З. Фройд, Е. Фромм, Н. Чепелєва та багато інших.