Психодіагностика та психологiчнi засади навчання iноземних мов

МОДУЛЬ ІІ

Виконала студентка 13ЗМГПС Каун Алла

ТЕМА: ПСИХОДІАГНОСТИКА ТА ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

ПЛАН (ДАТИ ВІДПОВІДЬ ДО КОЖНОГО ПИТАННЯ)

Особливості дискурсивно-логічного та прямого методів навчання іноземної мови

Кожен вдумливий учитель тривожиться тим положенням у шкільному навчанні іноземної мови, коли перекладне володіння мовою займає довгі роки, коли мова постійно підтримується перекладом з рідної на іноземну і навпаки. Таке, перекладне (або дискурсивне) володіння іноземною мовою можливе, але воно не є повноцінним. Іноземна мова виступає тут не як мова, за допомогою якої формуються і формулюються думки, а як особливий код, знаки якого треба розуміти, щоб розкодувати вислів іноземною мовою і закодувати в ньому власні думки. Повноцінне ж володіння іноземною мовою психологічно нічим не відрізняється від володіння рідною мовою: мовець тут набуває здатності до мислення іноземною мовою, також до іншомовної інтуїції. Першою ознакою мислення іноземною мовою є відсутність необхідності перекладу на рідну. Коли ж учень нічого не розуміє без перекладу, це пояснюється не індивідуальними особливостями учня, а перекладно-граматичною методикою його навчання. Такий мовець під час сприймання розуміє не іншомовний текст, а той текст рідною мовою, який одержується при дешифровці іншомовного. Такий переклад Б.В. Бєляєв називає «перекладом для себе», у той час як справжній переклад буває «перекладом для інших», тих, хто не розуміє іноземної мови.

Новітній досвід шкільного та вузівського викладання починає керуватися іншим, т. зв. прямим методом навчання іноземної мови. Його прихильники намагаються створити умови, за яких учні засвоювали б мову таким же чином, як вони колись засвоювали рідну мову, тобто шляхом переважно мовленнєвої практики. Результати цього підходу незрівнянно кращі: учні швидко формують свій лексикон, вільно і невимушено спілкуються, майже не відчувають проблем у спілкуванні з носіями іноземної мови. Проте такий підхід має і свої недоліки, наприклад, швидке забування мови, як тільки з якихось причин припиняється мовна практика.

 З іншого боку, у системі навчання, де практикують прямий метод, учні все ж таки вивчають теорію рідної мови. Відтак постає питання: чому треба відмовлятися від вивчення теорії іноземної мови? Адже без навичок лінгвістичного аналізу не можна якісно оволодіти читанням і письмом, та й просто усвідомлювати факти іноземної мови.

Отже, прийняти безумовно, прямий метод у чистому вигляді неможливо: він по суті не є методом шкільного навчання. По-перше, у стінах масової школи неможливо створити умови справжнього іншомовного оточення. По-друге, прямий метод протирічить принципу усвідомлюваності шкільного навчання. По-третє, при такому методі повністю виключаються теоретичні знання як рідної, так і іноземної мови, хоча саме теоретичні знання зміцнюють мовленнєві вміння та навички. По-четверте, практичне оволодіння мовою перешкоджає можливостям мовної самоосвіти, адже під таким засвоєнням мови немає узагальнень, знання мовних закономірностей, норм і правил. Таким чином, маємо шукати третій шлях.

Аксіоматичним сьогодні стало положення про те, що тільки можливість мовної практики забезпечує ефективне володіння іноземною мовою, тому використовувати її треба якомога частіше, на кожному уроці. Таку можливість надає слухання, говоріння, читання і письмо іноземною мовою. Опитування, проведене з метою виявити, що найбільшою мірою допомагає студентам в оволодінні іноземною мовою, отримало такі відповіді: мовна практика – 75%, теоретичні знання – 5,4%, те і інше – 19,6 %.

Розвиваючи активне усне мовлення, вчитель / викладач має добиватися, щоб слухачі зосереджувались не стільки на особливостях мовних засобів, скільки на тих думках, що висловлюються за їх допомогою. Тобто, мовлення має бути не репродуктивним, а продуктивним. А оскільки мовлення є продуктивним, коли мовець добре мотивований до висловлювання, то має бути сформована потреба висловитись.