Моральне виховання молодших школярів засобами української народної казки

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний педагогічний університет

імені В.Г. Короленка

Кафедра початкової

і дошкільної освіти

Моральне виховання молодших школярів засобами української народної казки

                                                                     Курсову роботу виконала

                                                                     студентка ІІІ курсу групи ПН – 361

                                                                     психолого – педагогічного

                                                                     факультету

                                                                     Марченко Антоніна Іванівна

                                                                       Науковий керівник:

                                                                       к. п. н., доц. Манжелій

                                                                       Наталія Михайлівна

Полтава 2010

ЗМІСТ

Вступ        3

Розділ 1. Теоретичні основи морального виховання молодших школярів

1.1. Сутнісна характеристика морального виховання у початковій школі         6

1.2.  Педагогічний потенціал українського фольклору .        17

1.3. Казка як ефективний засіб збагачення морального досвіду школярів        19

Розділ 2. Методичні аспекти використання українських народних казок у моральному вихованні молодших школярів

2.1. Специфіка використання народних казок у процесі морального виховання у початковій школі        32 2.2. Шляхи підвищення ефективності використання дитячого фольклору у моральному вихованні молодших школярів        42

Висновки        46

Список використаних джерел        47

ВСТУП

   Виховання людини — головна функція суспільства. Виховна діяльність, як і будь-яка інша, має свідомий характер. Проте оскільки свідомість людей визначається реальними умовами їхнього існування, суспільним буттям, то й виховання не є довільним процесом. Воно реалізується лише за конкретних історичних умов відповідних цивілізацій, і на різних етапах історії суспільства має відмінний характер і напрями розвитку.

    Головною передумовою розвитку суспільства є передавання матеріальних і духовних надбань від попередніх поколінь наступним. Цю історичну місію споконвіку виконував і виконуватиме вчитель. Діяльність людей — творців історії — залежить від того, як вони виховані, які знання набули в школі, які моральні якості в них сформовано в процесі життєдіяльності.

Виховання існувало й існуватиме завжди, воно виникло разом із появою людського суспільства і здійснюється впродовж усієї історії. Через те його називають одвічною категорією.

      Проблема виховання моральних почуттів є об'єктом наукового дослідже-ння відомих філософів, багатьох педагогів та психологів, тому що моральні почуття не закладені генетично або природою, а їх потрібно виховувати, і са-ме вони є основою формування моральної особистості.

    Ще Арістотель твердив, що не стільки розум, скільки «вірно націлений рух є початком добрих діянь»[1; с.16]. Платон вказував, що спосіб життя людини визначає характер їх моральної свідомості. Конфуцій моральні й духовні прагнення вважав ідентичними. Головним для нього було милосердя, співчуття, любов до людей.

      На думку Ж.-Ж. Руссо, «...існувати — означає відчувати, бо саме почуття стоять значно вище розуму»[34; с.371], він звертав увагу на виховання в людині почуття доброти та безкорисливості.

        На глибоке переконання К. Д. Ушинського, «ні слова, ні думки, ні навіть вчинки не виражають так чітко і вірно нас самих і наше ставлення до світу, як наші почуття, у них чути характер не окремої думки, не окремого вирі-шення, а весь зміст душі нашої та її будову» [38; с.117].

   Окремі дії при їх моральній оцінці потрібно співвідносити не просто з мотивами, які їм передували, а з моральною визначеністю особистості. З цього приводу Гегель зазначав: «Коли людина робить той чи інший моральний вчи-нок, то це ще не означає, що він є доброчесністю, а є він нею лише тоді, якщо цей спосіб поведінки є постійною рисою характеру»[5;с.186].