Старослов’янська мова

Старослов’янська мова – перша писемно зафіксована слов’янська літературна мова, створена Кирилом і Мефодієм на базі одного з праслов’янських діалектів – солунського – для репрезентації слов’янською мовою богослужебних і канонічних книг. Старослов’янська мова близька до праслов’янської і зберігає багато архаїзмів, утрачених іншими слов’янськими мовами. Обслуговувала переважно культурні потреби. В цілому старослов’янська використовувалась як міжнародна, бо хоч і мала багато рис, спільних для всіх слов’янських етносів, все ж кожен з цих етносів уже усвідомив себе як окремий народ.

Літературна мова існує відтоді, відколи існують твори, написані нею. При цьому можна, не порушуючи цієї істини, зробити її на одне-два століття старшою, пам’ятаючи про те, що найперші пам’ятки могли й не зберегтися. Навряд чи можна сумніватися в тому, що мова Давньої Русі була тісно пов’язана зі старослов’янською мовою: про це говорять договори руських із греками (Х ст.), свідчення про які зберіг наш Київський літопис. У своїй основі вони мають східнослов’янську мову, але щедро пересипані старослов’янізмами. Після прийняття Руссю християнства старослов’янська мова утверджується тут як головна священна літературна мова. Поряд із канонічною старослов’янською мовою існувала юридично-ділова мова, що мала в своїй основі один із східно-слов’янських (очевидно, старокиївський) діалектів, але не цуралася й старослов’янських слів та форм.

Перша слов’янська азбука й перша слов’ян¬ська писемність, перші слов’ян¬ські переклади християнських богослужбових текстів та джерела сло¬в’ян¬ських традицій літературних мов, початки слов’ян¬ського міжкультурного діалогу, основи шкільництва й освіти – усі ці фундаментальні здобутки уможливила старо¬сло¬в’ян¬ська мова. Щоправда, унікальність, а головне, велетенський масштаб феномену старослов’янської писемності зумовили неабиякі труднощі та очевидні суперечності з його осмисленням. Слов’ян¬сь¬кі інтелектуали кардинально розходилися в оцінках старо¬сло¬в’ян¬ської писемності: одні безцеремонно оголошували її суто національним надбанням окремих слов’ян¬сь¬ких народів, інші, навпаки, заперечували будь-який позитивний вплив та розвиток національної духовної культури або навіть вважали підступною анти¬сло¬в’янською диверсією Візантії. Такими самими суперечливими є спроби ос¬мислити місце та роль старо¬сло¬в’ян¬сь¬кої писемності в ук¬раїнській культурі.

Якщо говорити про походження старо¬сло¬в’ян¬ської мови, одразу впадає в око суперечливість численних теорій, які доводять, що перша літературна мова слов’ян постала на основі діалектів то сербської, то чеської, то словацької, то словінської, то хорватської. Не залишились осторонь розв’язання цієї проблеми й окремі українські вчені, які не без патріотичних міркувань оголосили, що старослов’янська мова виникла на основі діалектів української.

Старослов'янська мова створена на основі діалектів південної групи слов'янських мов, до якої з сучасних слов'янських мов належать, наприклад, болгарська, сербська, македонська мови. У той же час вона почала поширюватися і на території, яку тепер займають чеська, словацька, польська мови, що належать до західної групи, а до кінця 10 століття потрапляє і на східнослов'янську територію, населену предками нинішніх росіян, білорусів, українців. Мова, якою розмовляють у той час наші предки, прийнято називати давньоруською, таким чином після хрещення Русі на її території функціонує жива розмовна мова східних слов'ян - давньоруська - і літературний письмова мова - старослов'янська, яка приймає в себе деякі риси живого і в такому вигляді існує аж до 17 століття в якості основної письмової літературної мови. Вчені називають цю мову "церковнослов'янською", залишаючи термін "старослов'янська"