Психологічні особливості переживання сорому як фактор низької самоефективності

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ  ПЕРЕЖИВАННЯ СОРОМУ, ЯК ФАКТОР НИЗЬКОЇ САМОЕФЕКТИВНОСТІ

У  статті,  на  основі  теоретичного  аналізу,  представлені різні  підходи  до  поняття  почуття  сорому,  що  розглядається  як прояв  емоційної  сфери  особистості. Емпірично  доведено  негативний  вплив почуття  сорому,  його  основних  компонентів,  тенденцій,  характеристик  на самоефективність особистості  та  його  компоненти.

Ключові  слова: особистісна самоефективність, сором, субʼєктивне переживання сорому, взаємозвʼязок, компоненти, вплив.

Постановка  проблеми.  В  сучасному  світі  проблема  сорому  є  досить гострою  з  огляду  зміни  соціального  устрою  та  розвитку  менталітету  жителів країни,  особливо,  звертаючи  увагу  на  різницю  поколінь,  їх  переконань, цінностей, ідеалів. Минулий досвід виховання дітей та молоді, що базувався на почутті  сорому  переживає  зміни,  що  повʼязуються  із  наслідками  такого виховання,  проявами  психологічної  культури  особистості,  її самоефективністю.  В  даному  випадку,  автори  намагаються  показати  яким чином  сором  пов'язаний  із низькою самоефетивністю.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Здатність відчувати емоцію сорому властива виключно людині в зв'язку з тим, що вона постійно вступає в соціальні відносини. Будучи одним з ключових важелів виховного процесу, вона бере свій початок з дитинства. Згодом у свідомості формується патерн, який базується на емоції сорому. Він включає в себе сукупність психічних станів і реакцій особистості на події, що перетворюється в один з найпотужніших механізмів побудови невротичної поведінки.

Звернення відомих психологів до категорії сорому виникає, як правило, в рамках теорії морального розвитку та виховання (Б. С. Братусь) [1], загальною психологічної теорії емоцій і почуттів (Е. П. Ільїн) [2] або в контексті дослідження самосвідомості та самоставлення (І.С. Кон) [4]. У зарубіжній психології категорією сорому займалися такі дослідники, як К. Е. Ізард [2], А. Модігляні [8], Е. Рехардт [5], С. Томкін [9], Е. Еріксон [6], М. Якобі [7] та  ін.

Так, М. Якобі вважає, що сором має безліч варіацій – це ціла  сім'я  афектів,  яка  включає  в  себе  не  тільки  почуття  неповноцінності  і приниження,  але  також  сором'язливість,  скутість,  вина,  ревнощі  і  т.  д.  Для схильної  до  сорому  людини,  існують  також  і  переживання,  які  викликають почуття  неспокою.  Якобі  називає  це  «тривогою  сорому»,  або  занепокоєнням, пов'язаним із соромом, і відносив до них страх бути присоромленим за власну провину,  власну  недбалість,  потрапляння  в  незручну  ситуацію,  або  занадто суворий  підхід  до  інших.  Тобто,  тут  ми  бачимо  зв'язок  почуття  сорому  із тривожністю [7].

 К. Ізард  вважає сором і сором'язливість аспектами однієї і тієї ж  емоції,  вина  ж  розглядається  їм  як  окрема  емоція,  хоча  і  показано  зв'язок провини і сорому [2].

Е.  Еріксон  [6] говорить  про  сором  як  гнів,  звернений  на  себе. Соромлячись,  людина  відчуває  підвищені  почуття  самосвідомості, саморозуміння,  відбувається  несподівана  втрата  самоконтролю,  втрата самоповаги  в  даній  ситуації  [8],  при  цьому  свідомість  людини  заповнюється ним  самим,  він  усвідомлює  тільки  себе  або  ті  риси,  які  здаються  йому  зараз неадекватними,  непристойними,  відчувається  загальна  неспроможність, некомпетентність.  При  цьому  відбувається  розбіжність  уявлення  людини  про самого себе в даній ситуації зі своїм внутрішнім «Его-ідеалом», що представляє собою свідомий образ того, як ми хочемо, щоб нас сприймали [7]. Причому, чим вище вимоги досконалості цього Его-ідеалу, тим легше індивід піддається сорому. Тут прослідковується найбільш повне пояснення  взаємовпливу почуття сорому та самоефективності  особистості.