Мотивція злочинної поведінки

Вступ

Сьогодні перед нашим суспільством стоїть важливе і дуже нелегке завдання – посилити боротьбу з таким внутрішнім руйнівним фактором, як рівень злочинності та правопорушень, котрий невпинно зростає. Відтак виняткового значення набуває з’ясування причин злочинної поведінки певних категорій людей і конкретних особистостей. Серед них особливе значення має феномен мотивації, що детермінує будь-які форми поведінки. Це зумовлено насамперед тим, що мотиваційна сфера визначає сутність дій і вчинків людини, впливає на спонукання правопорушників, їхній духовний світ, поведінку. Для характеристики злочинів мотивація має не тільки самостійне психолого-кримінальне, а й важливе соціальне значення. Вчинення злочину, як і будь-якого іншого вчинку, дії, що визначають поведінку чи діяльність особи, є результатом процесу мотивації; тому її розуміння дозволить віднайти нові напрями, методи і прийоми впливу на людину з метою попередження протиправних дій.

 Дослідження злочинної діяльності актуалізується у зв’язку з перманентним перебігом соціальноекономічних, політичних, психологічних тощо кризових явищ у нашому суспільстві. Злочинна поведінка завжди була небезпечною для соціальної стабільності. Боротьба зі злочинами потребує глибокого знання психологічних складових, особливо природи мотивації. Проблематика дослідження психологічних складових злочинів, зокрема мотивації, є давньою, проте наукове її усвідомлення відбулося лише в останні десятиліття і знаходить своє відображення як у розвитку сучасної психологічної, юридичної, соціологічної наук, так і у важливості реалізації актуальних потреб суспільства щодо збереження життя і здоров’я, честі та гідності громадян, соціального спокою та правопорядку в суспільстві.

Дослідження соціальної природи злочинів і злочинності знаходимо у працях Е. Дюркгейма, Р. Мертона, Дж. Смелзера, А. Кеттле. Культурологічні засади злочинності вивчали Е. Сазерленд, Т. Селлі, Д. Міллер, фізіологічні – Ч. Ломброзо, Дж. Норріс, Р. Шелдон, психологічні – З. Фрейд, Т. Парсонс, Г. Тард, зокрема й психологічний садизм (Е. Фромм).

Різні аспекти аналізу злочинів як соціально-психологічного явища знайшли своє відображення у працях, що розглядають їх як уявлення, ідеї, почуття (О.М. Леонтьєв), прагнення, бажання, переконання (П.А. Рудик, А.В. Петровський), настанови, смисли (В.І. Ковальов), психічні стани, процеси, властивості (Г.Г. Голубєв, К.К. Платонов), статус, позиції та рольову поведінку суб’єкта (М.Н. Корнєв, А.Б. Коваленко). Мотивація як психологічна складова злочинної діяльності аналізується як кримінальний елемент злочину (А.В. Савченко, А.М. Пастушеня), ознака злочину (О.І. Гуров, П.С. Дагель), фактор детермінації злочину (О.М. Джужа, А.Ф. Зелінський). Класифікація мотивації злочинів досліджена В.І. Ковальовим, В.В. Лунєєвим. Соціальну еволюцію мотивації злочинів розглядають Г.А. Асмолов, О.Л. Дубовик, Ж. Нюттен. Науковці подають етапи мотивації злочинів (І.О. Васильєва, Є.П. Ільїна) та її характеристики при необережних (Е.Г. Самовичев, О.І. Литвак), імпульсивних (О.Л. Дубовик, В.Д. Нєбиліцин), звичних злочинах (В.І. Войтко, К.Т. Чернова).

Водночас дотепер питання зумовленості злочинів і злочинної діяльності таким психологічним чинником, як мотивація, залишаються не до кінця вивченими. Вкрай необхідно вміти встановити мотивацію злочину в процесі розслідування для правильної кваліфікації і призначення покарання за їх вчинення. Тому метою  є розширення наукового уявлення про мотивацію як психологічну складову скоєння злочину.

1. Суть питання мотивації злочинної поведінки

 Загальновизнано, що мотивація людської поведінки та діяльності належить до найскладніших понять сучасної психології. Про це свідчать підходи до мотивації. Так, мотивацією вважається «система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини» [3, c. 97], «спонукання, що викликають активність організму та визначають її спрямованість» [12, с. 219].