Ідея сродної праці у спадщині Г. С.Сковороди

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра психології

Реферат

На тему:

«Ідея сродної праці у спадщині Г. С.Сковороди»

Виконала:

Студентка групи ФФП-12

Бєлік Регіна Ю.

Перевірила:

Львів 2018

Зміст

ВСТУП        3

1.        Біографія видатного українського філософа і поета        4

2.        Ідея «сродної» праці Григорія Сковороди        6

Висновки        9

Список використаних джерел        10

ВСТУП

Григо́рій Са́вич Сковорода́ — видатний український філософ-містик, богослов, поет, педагог, можливо, і композитор літургійної музики. Він обстоював права людської особистості в кожній людині. Г. Сковорода викладав свої філософські погляди через пісні, кантати і псалми, таврував соціальне зло, прославляв природу, волелюбність людини. Сковорода був одним з останніх представників згасаючої епохи бароко.

На сьогоднішній день відомо, що філософська спадщина Сковороди – це 17 трактатів і діалогів. Жодного твору Григорія Савича не було надруковано за життя, але майже в кожному інтелігентному домі були рукописні копії.

Центральним у вченні філософа є теорія про “сродну працю”. У ній Сковорода чи не першим з філософів того часу висунув ідею перетворення праці із засобу до життя в найпершу і найвищу життєву потребу й насолоду. Проте не всяка праця приносить людині щастя. Такою є лише “сродна праця”, тобто праця за покликанням.

Саме на прикладі філософії цього мудреця я хочу висвітлити тему актуальну на всі часи, а саме проблему роботи (праці), яка залишається після нашого буття на землі. А що взагалі означає термін «сродна праця»?

Ідея сродної праці поширюється не тільки на щастя окремої людини, а й на суспільство в цілому. Адже, якщо кожна людина буде творчо та професійно виконувати свої обов’язки і робота приноситиме їй радість, то світ стане набагато кращим, він позбавиться багатьох злиденних проблем та труднощів.

1. Біографія видатного українського філософа і поета

Відомо, що народившись у бідній козацькій родині на Полтавщині, Григорій Сковорода згодом став одним з найосвіченіших людей свого часу і взірцем для прийдешніх поколінь. Успішно закінчив Києво-Могилянську академію.

В 1741 р. у Петербурзі його взяли до придворної хорової капели цариці Єлизавети, де він майже три роки був співаком. 

Із 1745 р. Сковорода подорожує та відвідує лекції знаменитих учених Німеччини, Словаччини, Польщі, Італії, Австрії, знайомиться з поглядами різних філософів, удосконалює знання мов: німецьку, латинську (на той час – мова науки та міжнаціонального спілкування Європи), грецьку та давньоєврейську.

Різка протилежність прогресивних поглядів філософа офіційній точці зору зумовила нетривалість його перебування в різні часи на різних посадах.

У 1750 р. Григорій Сковорода працює викладачем піїтики в Переяславському коледжі. Згодом, ідейні розходження з єпископом стали причиною його втрати посади.

Із 1757 р. він працює домашнім учителем у поміщика Степана Томари в с. Ковраї на Харківщині.

У 1759 р. деякий час викладає у Харківському колегіумі. Відмовляється Сковорода і від чернецтва та високого сану в Києво-Печерському монастирі. На пропозиції щодо прийняття духовного сану відповідав: «Я стовпотворіння собою умножати не хочу, досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі божому», «їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м'яко та чернецтвуйте».