Слово як домінуючий засіб ідейно-емоційного впливу на слухачів

Слово як домінуючий засіб ідейно-емоційного впливу на слухачів

Мовна культура є основною ознакою загальної культури людини, разом з тим, її  складовою. 

Чим вищий рівень мовної культури людини, тим вищий її творчий потенціал, професійний рівень.

Низький рівень мовної культури навпаки є ознакою обмеженості, виявом невміння замінити власні думки і сприймати чужі. Швидше за все людина, яка виявляє низький рівень мовної культури, не здатна до творчого, нестандартного мислення, вирішення професійних і організаційних проблем, що обов'язково позначається на успіхах у трудовій діяльності.

Як суспільство впливає на мову через особистість, так і мова завжди впливає на суспільство через діяльність особистості, сприяє налагодженню соціальних зв’язків.

За допомогою слова, педагог, володіючи високою мовною культурою, може вплинути на виховання особистості.  

Відтак, не може бути розвивальним мовленнєве середовище

без залучення дітей до слухання ічитання художніх творів,

без наявності в сім’ї, в дошкільній групі, у класі бібліотечки книг для читання. 

Шлях до серця і свідомості дитини йде з двох боків: від книжки, від прочитаного чи почутого слова до усного мовлення і від живого слова, що стало вже надбанням дитини, знову до книги.

Мистецтву слова, як і кожному мистецтву, властивий свій стиль.

Під цією естетичною категорією сьогодні розуміють «спосіб вираження образного засвоєння дійсності, ідейно-емоціонального впливу»;

у ньому проявляється своєрідність не тільки форми (поетична мова, сюжет, архітектоніка, ритм і т. д.), а й певних сторін змісту:

особливості розкриття ідеї, теми, зображення персонажів, інтонаційні елементи.

Поняття «стиль», ідучи за античними теоретиками художнього слова (Арістотель, Діонісій Галікарнанський, Ціцерон, Квінтіліан), позначують латинським терміном elocutio (словесне вираження).

Дидаскал Московської слов’яно-греко-латинської академії Ф.Крайський повідомляв, що «дехто словесне вираження називає стилем або характером, на основі якого, без сумніву, пізнається велич або бідність таланту оратора».

М. Тихорський відмічає, що «найкращий стиль той, який красою і чаром привабливих слів, неначебто якимись солодощами, полонить душі слухачів і вільно тягне їх, схвильованих, до схвалення викладеного».

За твердженням Ф. Прокоповича, «словесне вираження полягає в тому, щоб найдобірнішими словами і вишуканими формами речень оформити той матеріал, який ми талановито підібрали і розважливо розмістили у певному порядку». 

Без такого словесного вираження «слабнуть почуття, застигають доводи, сухою стає ампліфікація, тупіють дотепи, не усміхаються тонкощі та жарти, вся промова стає охлялою та нудною й неначе повзає по землі, і що більше, навіть здається мертвою».

Діяльність, спрямована на переконання аудиторії засобами живого слова являє собою ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО.

Ця прикладна дисципліна являє собою комплекс знань, умінь і навичок оратора стосовно підготовки й проголошення переконуючої промови.

Схожі терміни, що визначають певним чином ораторське мистецтво.

Риторика — це теорія ораторського мистецтва, красномовство — вміння говорити красиво.

М.М. Сперанський визначав красномовність як «дар потря сати душі».

А.Ф. Коні розрізняв поняття «красномовність» і «ораторське мистецтво». Перше він розумів як «дар слова, що хвилює й притягує слухача красотою форми, яскравістю образів і силою точних висловів», тобто як уміння говорити грамотно, переконливо».

К. С. Станіславський про вимову на сцені

«Ми не відчуваємо своєї мови, фраз, складів, букв і тому легко перекручувати їх: