Виховання ввічливості як моральної якості дітей старшого дошкільного віку

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ ВВІЧЛИВОСТІ ЯК МОРАЛЬНОЇ ЯКОСТІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ…………………6

1. Сутність ввічливості як моральної якості особистості……………………...6
2. Проблема виховання ввічливості в психолого-педагогічній літературі …10
3. Програмові вимоги щодо виховання ввічливості удітей старшого дошкільного віку…………………………………………………………………………14

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИХОВАННЯ ВВІЧЛИВОСТІ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ……………………...20

2.1.  Діагностика рівнів сформованості ввічливості у дітей старшого віку…….20

2.2. Експериментальна методика виховання ввічливості як моральної якості дітей старшого дошкільного віку ……………………………………………………………..26

2.3. Аналіз результатів дослідження ………………………………………………30

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...35

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………..37

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..41

ВСТУП

Актуальність дослідження. Формування особистості – одне з найбільш складних завдань, які поставлені суспільством перед освітою, зокрема й перед дошкільною. У вихованні дітей дошкільного віку існує багато проблем, серед яких однією з найбільш важливих є питання виховання ввічливості, що передбачає формування знань і уявлень дитини про те, якою має бути ввічлива людина; навичок ввічливої поведінки, тотожної нормам загальнолюдської моралі; наявність мотивів і прагнень дитини здобувати і розширювати знання про норми загальнолюдської моралі та дотримуватись відповідної поведінки.

У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, Законах України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні зазначено, що реформування освітньої системи має сприяти утвердженню людини, як найвищої соціальної цінності, а головним завданням виховання – розвиток у дитини духовної культури як домінуючої у структурі особистості. Визначальними у цьому зв’язку вирізняються і принципи виховання ввічливості. Актуальність дослідження проблеми виховання ввічливості у дітей зумовлюється новою соціокультурною ситуацією та протиріччям між проголошеним гуманізмом освіти й усе ще існуючим авторитаризмом у вихованні особистості. Є також протиріччя між нагальною потребою в розробці особистісно орієнтованих виховних технологій та традиційними методами виховання, які переважно зводяться до словесного впливу на вихованців. Інтерес до процесу формування культури поведінки, починаючи з дошкільного віку, пояснюється ще й визнанням дошкільного дитинства періодом початкової соціалізації особистості [1, с. 21].

Сучасний виховний процес: сутність та інноваційний потенціал ввічливості, присвячені дослідження сучасних українських науковців, а саме: С. Броннікової (формування мовленнєвої культури засобами мистецтва); О. Кузьмич (формування мовленнєвої культури в сім’ї); К. Слесик (формування умінь спілкування у позакласній виховній роботі); Н. Бирко, Т. Гурової, С. Добрянської (виховання толерантності); Г. Коберник (формування соціально-комунікативної активності через упровадження інтерактивних технологій); Т. Гончар (формування комунікативної культури в умовах дозвілля); О. Чорної (виховання культури поведінки) та інших.

Виховання ввічливості у дитини має на меті формування культури поведінки та спілкування, яка передбачає систему моральних знань, умінь, навичок, переконань, поглядів, норм і формування на цій основі певних якостей. Проблему виховання ввічливості розглядають у контексті пошуку чинників розвитку одним із яких є взаємодія ЗДО і сім’ї. Цю проблему вивчали у контексті етикопедагогічних вимог до взаємин з дітьми та їхніми батьками (І. Гребенніков, Т. Кирієнко, В. Сухар); у руслі умов для спільної роботи сім’ї і педагогічного коллективу ЗДО щодо формування ввічливості у дитини (Т. Алексєєнко, Л. Божович, В. Постовий); у контексті змісту і методів педагогічної освіти батьків (Л. Островська, О. Долина, Т. Кирієнко, О. Низковська); через співробітництво вихователів дошкільних закладів з сім’єю щодо виховання дошкільників у дусі етики (Т. Пагута); через визначення педагогічних умов ефективної взаємодії дошкільного навчального закладу і сім’ї в етичному вихованні старших дошкільників (Н. Кот); через особливості взаємодії з батьками дітей раннього віку (Н.Аксаріна, О. Волкова, Т. Маркова, Л. Свирська) [5, с. 73].