Постать Володимира Винниченка у літературному процесі першої половини ХХ століття

ЗМІСТ                                                  

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Постать Володимира Винниченка у літературному процесі першої половини ХХ століття

1.1. Світоглядна еволюція Володимира Винниченка                                         1.2. Драматургія Володимира Винниченка на тлі європейської модерної драми кінця ХІХ початку ХХ століття

РОЗДІЛ ІІ. Морально-етичні, духовні та національні проблеми п’єс      Володимира Винниченка у контексті світової драматургії

2.1.  Національна трагедія у п’єсі В.Винниченка «Між двох сил»        

 2.2. Проблема «нової моралі» в художній інтерпретації Володимира  Винниченка                                                                                         2.3. Тема шлюбу і сім’ї у художньому осмисленні Володимира Винниченка

РОЗДІЛ ІІІ. Методологічна база і практичні рекомендації щодо вивчення драматургії Володимира Винниченка в загальноосвітній школі

3.1. Аналіз чинних програм та підручників з української літератури                  3.2. Методичні рекомендації щодо вивчення драматичних творів Володимира Винниченка в сучасній школі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ    

ВСТУП

Суперечлива, до краю драматична постать Володимира Винниченка щораз більше привертає до себе увагу читачів. Літературна спадщина письменника на теренах української і світової літератури – непересічне, дивовижне явище. Особистість В.Винниченка як відомого письменника і суперечливого політика у різні часи  викликала інтерес науковців, однак його філософсько-етичні погляди і шукання лишалися, здебільшого, поза увагою: їх глибинна суть, на наш погляд, й дотепер є недостатньо висвітленою. Передусім у центрі уваги більшості досліджень – його художня спадщина. З початку 30-х  і до кінця 80-х років творча спадщина В.Винниченка  була вилучена з нормального культурного обігу. Твори його не друкувалися в УРСР і не вивчалися. Винниченкознавство як літературознавча  ділянка існувало й розвивалося лише за кордоном – завдяки дослідженням Г.Костюка, М.Мольнара, С.Погорілого, Л.Онишкевич, В.Ревуцького (хоча погляд на Винниченка-письменника крізь політичну призму нерідко давався взнаки і там).   Тільки у наш час почали вивчати його філософські погляди, суспільно-політична та громадська діяльність тощо. Сьогодні з’явилося десятки праць, які засвідчили, що нарешті постать цього непересічного майстра слова на повну силу увиразнюється у свідомості його співвітчизників. Досить назвати імена А.Волкова, О.Гнідан, Т.Гундорової, Л.Дем’янівської, І.Дзеверіна, М.Жулинського, Л.Залеської-Онишкевич, Г.Костюка, Л.Мороз, Н.Над’ярних, Г.Сиваченко, П. Федченка та багатьох інших дослідників життя і творчості письменника.                                                 Творчість В.Винниченка   багатогранна   й   багатожанрова. Він створив величезну кількість оповідань,  драм, романів, написав історико-публіцистичні дослідження «Відродження   нації», «Заповіт борцям за визволення», відома   і   його   етико-філософська праця «Конкордизм», концепції якої втілені в романі   «Лепрозорій». В.Винниченко виявляє себе не  тільки  як літератор, політик, майстер слова, але і як живописець, графік. Природа щедро обдарувала   цю людину.                                                        Бурхлива епоха рубежа ХІХ-ХХ століть зумовлює особливе піднесення драматургії й театру в європейській культурі того часу. Вже тоді виникає термін «нова драма», засвідчуючи, що в цьому роді літератури  виразні зміни, характерні для мистецького модернізму. Поняття драматичної дії суттєво розширюється, драматична дія не покривається сумою вчинків, інтригою, зовнішньою динамікою, її виявляють думка, настрій, психологічний нюанс  Володимира Винниченко, творча вдача якого вельми суголосна експериментальному духові доби, виявив себе блискучим новатором уже в ранніх повістях та оповіданнях.                                                                Винниченка-письменника відбувся у 1902 році і не залишився непоміченим. Оповідання «Сила і краса» було опубліковано в «Київській старовині»  і відразу ж викликало суперечливі оцінки критиків. Якщо І.Личко в статті «Талант чи випадковість?» ще сумнівався у творчих здібностях молодого автора, риторично запитуючи чи не випадковим є той факт, що молодий, нікому не відомий автор проявив у своєму першому творі щось таке, що привертає увагу, то для Лесі Українки факт появи нової зірки на літературному небосхилі не викликав сумніву. При всіх недоліках і промахах «Сили і краси» видається дивним, як міг перший критик  Винниченка сумніватися в таланті молодого автора, прочитавши це оповідання. Талановита людина може випадково наробити промахів у своєму творі, але безталанна не може виявити того, чого в неї немає». Здійснюючи детальний аналіз оповідань молодого автора, що друкувалися в «Київській старовині», «Літературно-науковому віснику», а згодом увійшли у збірник «Краса і сила», Леся Українка відзначала не тільки радість від появи нового таланту, а й високий художній рівень оповідань, що не поступається західноєвропейським взірцям, і зарахувала Винниченка до нової, народженої на початку ХХ століття течії неоромантизму.         У критичних статтях О.Грушевського, М.Євшана, М.Сріблянського, А.Ніковського робляться спроби визначити місце письменника в українській літературі, дослідники прагнуть віднести його творчість до тієї чи іншої течії, художньої системи. В той же час такі критики, як М.Вороний, Ю.Тищенко, акцентують увагу на своєрідності художнього мислення В.Винниченка, що асоціювалося з поняттям нового. Ситуація «Винниченко-критика» вкрай змінилася, коли в колі Винниченкової уваги опиняється філософсько-етична проблематика, зокрема, проблема «чесності з собою». Письменник намагається анатомувати людську психіку, ламає усталені етичні кордони, експериментує з витворенням власних ідейних постулатів. Одностайне схвалення критикою оповідань В.Винниченка змінюється одноголосним засудженням «експериментальних» драм і романів. Публікація  «Великого Молоха, «Щаблів життя» викликала шквал заперечень, осуду і цькування. Критики знаходять у творах Винниченка «зайве моралізаторство», «тенденційність», а художнє експериментаторство ототожнюють з позицією самого автора. Письменник опиняється в ситуації «чужого серед своїх». Винниченку приписується пропаганда проституції, сексуальної проблематики. В дискусію включаються не тільки професійні критики,  а й широкі кола читачів.                        Михайло Коцюбинський писав: «Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка».  Іван Франко по праву вважав Винниченка «найяскравішим з талантів-початківців». Леся Українка писала про молодого Винниченка: «Безталанний не може випадково виявити те, чого у нього немає. Тільки талант міг створити такі живі постаті, ці природні діалоги і, цю особливо, широку яскраву картину». З цих коментарів людина, зрозуміло, що про яку йде        мова, є непересічною особою. Дійсно, В.Винниченко займає виняткове місце в українській літературі і, особливо, в історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на рівень європейський. П’єси   Володимира Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм змістом вони відтворювали своєрідну національну новаторську драматургію в дусі новітніх течій європейської драми – драм Ібсена, А.Чехова, М.Метерлінки, К.Гауптмана, А.Стріндберга.                                                        Наприкінці 80-х початку 90-х років було зроблено ряд суттєвих кроків щодо повернення Винниченка в українське суспільне і культурне життя. Вийшли збірки його художніх творів: «Краса і сила», «Сонячна машина», «Намисто» та інші. У супроводжувальних матеріалах до цих та інших видань зусиллями літературознавців П.М.Федченка і М.Г.Жулинського зроблено спробу оцінити з позицій сьогодення не лише художній доробок Винниченка, але й проаналізувати еволюцію його поглядів. Щоправда, період 1917–1920 років, особливо суперечливий, дуже неоднозначний для вичерпних оцінок, в обмежених обсягом публікаціях не знайшов скільки-небудь детального зображення.