Визначення «стилістично забарвлена лексика»

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ НЕЗАГАЛЬНО ВЖИВАНОЇ ЛЕКСИКИ

1.1. Визначення «стилістично забарвлена лексика»

Всі слова стилістично нерівноцінні. Одні сприймаються як книжкові, інші – як розмовні; одні надають мові урочистості, інші звучать невимушено.

Дослідники, що займаються даною проблемою, по-різному називають цю лексику і відповідно дають свої дефініції. Одні визначають таку лексику як стилістично забарвлену, інші як стилістично марковану. Однак, по суті, вчені мають на увазі одну і ту ж лексику.

У монографіях, дисертаційних дослідженнях, підручниках та посібниках із сучасної української літературної мови, стилістики української мови та лінгвістичного аналізу художнього тексту простежується антропоцентричний підхід до аналізу експресивної лексики. Вона кваліфікується як маркована, стилістично (емоційно, емотивно) забарвлена, периферійна в словниковому складі сучасної української літературної мови.

Горецький П. Й. не використовував термін «експресивна лексика», однак учений здійснив її дефініцію, схарактеризувавши як «якісно особливу групу», марковану, тобто таку, яка не є однорідною і складається з окремих шарів, що охоплюють такі підгрупи:

1) слова, що емоційність мають уже в самому етимологічному своєму значенні: радість, любий, огида, лютий;

2) слова-паралелі до інших слів, у значення яких емоційне забарвлення вноситься певними суфіксами: матуся, дитяточко, злодюга. До цієї підгрупи мовознавець зараховував і «емоційні синоніми до слів, позбавлених емоційного відтінку»: казати – варнякати, патякати, цвенькати, торочити, мимрити тощо [8, с. 77].

Значущими є думки М. А. Жовтобрюха про лексико-граматичні класи слів української мови, об’єднані однією функцією. Учений наголошував, що емоційність звичайно притаманна лексичному значенню, як його безпосередньому компонентові, всім тим словам, що виражають якісну оцінку предметів, явищ дійсності, осіб та стану й почуттів людини. У функції експресивних оціночних слів в українській мові виступають іменники (щастя, радість, щирість, журба, лютість), прикметники (милий, коханий, щирий, чарівний, веселий, сумний, тужливий, жахливий, нікчемний, мерзенний), прислівники (весело, радісно, сумно, тужливо, млосно, жахливо) і дієслова (любити, кохати, радіти, сумувати, ненавидіти) [16, с. 174]. Учений до складу експресивної лексики зараховував усі урочисті слова, зазначаючи: «В сучасній українській літературній мові урочисті слова за своїм походженням різні. Одні з них – старослов’янізми або створені на старослов’янському мовному ґрунті: благовістити, благовісник, благословенний, благословен, брань, златоглавий... Зрідка вони належать до іншомовних запозичень, що зайшли до української мови в різний час і мають у ній стилістично незабарвлені лексичні відповідники: титан (дуже великий), також титанічний, владар (пор. чеськ. vladar, володар), звідси владарка, владарювати...» [16, с. 175].

Зі стилістичного погляду проаналізували марковану лексику української мови автори колективної монографії М. А. Жовтобрюх, Г. М. Колесник, К. В. Ленець, М. М. Пилинський, Н. М. Сологуб. Мовознавці послуговуються терміном «емоційно забарвлена лексика» [15, с. 31].

Загальний огляд розмовної стилістично забарвленої лексики, уживаної в мові української класичної драматургії, здійснила Я. В. Януш [29, с. 35]. У дослідженні виділено групи зменшено-пестливої лексики, яка використовується з різною стилістичною метою: для передачі ставлення мовця до іншої особи, для характеристики негативних образів, для створення гумористичного ефекту, для реалістичного відтворення особливостей розмовно-побутової мови, із метою надання мовленню персонажа або всього твору фольклорного забарвлення [29, с. 37].

Енциклопедія С. Я. Єрмоленко аналізує забарвлену лексику