Стилістична й функціональна диференціація лексики

Тема 1.3: Стилістична й функціональна диференціація лексики

План

1. Стилістично нейтральна лексика в різних стилях.

2. Лексика вузького стилістичного призначення.

3. Сполучуваність слова.

4. Багатозначні слова. Прийоми використання полісемії.

Література

1. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови : навч. посіб. Львів : Світ, 2003. С. 52–66.

2. Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. Стилістика української мови. Київ : Вища школа, 2003. С. 185–205.

3. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови : підруч. 3-тє вид., перероб. і доповн. Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2000. С. 35–39.

1. Стилістично нейтральна лексика в різних стилях

Лексику (сукупність слів) сучасної української літературної мови з погляду стилістичної диференціації поділяють на дві великі групи. Стилістично нейтральна (міжстильова) лексика вживається в усіх стилях мови, стилістично забарвлена лексика співвідносна з одним чи з кількома (але не з усіма) функціональними стилями. Стилістично нейтральна лексика охоплює назви явищ природи: блискавка, вітер, дощ; назви рослин і тварин: верба, тополя, пшениця; жайворонок, ведмідь, корова; назви органів людського тіла: голова, око, рука; назви будівель та їх частин: будинок, церква, вікно; назви дій і станів, місця, часу, простору: ходити, робити, там, тут, сьогодні, вчора, далеко тощо. Стилістично забарвлені слова часто є паралелями до нейтральних, загальновживаних: розуміти (нейтральне), усвідомлювати (книжне), кумекати (розмовне); піти (нейтральне), вирушити (книжно-офіційне), ушитися (просторічне); збори (нейтральне), збіговисько (зневажливе); високий (про чоловіка – нейтральне), довготелесий (розмовне).

Уживаючись у переносному значенні, нейтральні слова набувають додаткових емоційно-експресивних відтінків. Приміром, слова воркувати й воркотати нейтральні у своїх прямих значеннях «видавати переливчасті звуки», коли йдеться про голубів, горлиць та інших птахів. Вони втрачають свою нейтральність, коли вживаються в художніх творах стосовно до людей чи як засіб персоніфікації, у них з’являється пестливо-голубливе забарвлення.

Чи винна ж голубка, що голуба любить?

Чи винен той голуб, що сокіл убив?

 Сумує, воркує, білим світом нудить,

Літає, шукає, дума – заблудив (Т. Шевченко).

Поглянь, уся земля тремтить

В палких обіймах ночі,

Лист квітці рвійно шелестить,

Траві струмок воркоче (Олександр Олесь).

Переносні значення переважають у художньому й публіцистичному стилях. Широко представлена група слів з переносним значенням для оцінної характеристики людей у розмовному мовленні. Оцінка може бути як позитивна (бджілка, голуб, ластівка, соловейко, сокіл), так і негативна (гадюка, корова, свиня, п’явка, цап, баран). Наприклад: Сини мої, мої соколи, / Не розлюблю я вас ніяк (В. Сосюра); Ненечко, ластівочко! Я ж у вас люба дитина (М. Кропивницький); Як надіялась, що її нащадок людиною піде між людьми, а він виріс і свинякою втерся в життя (Григорій Тютюнник); Не козак ти, не лицар! Ти гадюка, злодій ти! (С. Васильченко).