Романова Н. В. Емотивна лексика в релігійному дискурсі (на матеріалі німецькомовних трактатів Майстера Екгарта).

Романова Н. В. Емотивна лексика в релігійному дискурсі (на матеріалі німецькомовних трактатів Майстера Екгарта).

У статті розглядається можливість вираження базових емоцій на лексичному рівні у специфічному типі текстів релігійного дискурсу – трактаті. Проаналізовано динаміку емотивної лексики в німецькомовних трактатах Майстера Екгарта з позиції переживання емоцій.

Ключові слова: емотивна лексика, релігійний дискурс, трактат, позитивна емотивна лексика, негативна емотивна лексика, амбівалентна емотивна лексика.

Емотивна лексика як репрезентант емоцій у мові вживається в текстах різних типів і жанрів. У релігійному дискурсі емотивна лексика є одним із найважливіших засобів актуалізації уваги до змісту повідомлення, істотним компонентом розгортання й опису емотивної ситуації, своєрідним маркером експресивності висловлення чи носієм емотивної інформації про залучення людини до віри, або укріплення віри в Бога [2, с. 4, 11].

Мій ( неправильний) краще до вступу

Емоції є дуже важливою і невід’ємною частиною людської природи, бо саме завдяки ним ми здатні пізнавати, сприймати дійсність і відображати її в мові за допомогою певних вербальних і невербальних засобів. В сучасній лінгвістиці мову та емоції вважають двома паралельними, узгодженими системами, одна з яких впливає на функціонування іншої. На даний час, сфера емоційності в розмовно-побутовому стилі не розвинені, через різні тлумачення даного питання, але це дає поштовх до більш детального її опрацювання.

Об‘єктом досліження виступають емоції.

Мета курсової роботи: дослідити поняття емоціональність у розмовно-побутомову стилі німецької мови.

В рамкам досдіження використовувались загальнонаукові методи: аналізу функціональних стилів німецької мови та розбір художнього німецького тексту

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняному мовознавстві окреслено загальні параметри лексико- семантичного поля «вік людини» як складника мовної картини світу та виявлено особливості його структурної організації; установлено взаємодію лінгвальних й екстралінгвальних чинників і різного роду мотивувальних контекстів для виникнення окремих номінацій; з’ясовано особливості відображення в лексико-семантичному полі «вік людини» національного чинника – світогляду, ментальності, характеру українців, їхціннісних орієнтирів та уявлень про людину; досліджено шляхи і способи формування складників усіх вікових груп, схарактеризовано семантичні зміни в структурі окремих номінацій, розглянуто й описано номінації зі значенням ʻвік людиниʼ як носіїв лінгвокультурної інформації.

Одержані в роботі результати є необхідною передумовою вироблення цілісних поглядів на особливості фрагментів національної мовної картини світу в їх взаємодії та семантичному розвитку. Узагальнені висновки дають змогу уточнити вироблені в сучасній лінгвістичній думці уявлення про дискретність і континуальність лексичного значення слова та роль і місце в ньому компонентів культурної семантики.

З’ясовано, що протягом культурної еволюції суспільства уявлення пробіологічний вік людини зазнавало відчутних змін, які стосувалися яккількості вікових періодів людини, так і їх часових меж. Згідно ізсучасними науковими поглядами, що більшою чи меншою мірою корелюють із побутовим розумінням біологічного часу, виокремлюємо такі вікові періоди людини: дитинство, молодість, дорослість тастарість. Визначено, що лінгвальними та екстралінгвальними детермінантами розмитості меж життєвих періодів людини є історична тяглість номінацій на позначення базових відтинків життя людини, включення таких номінацій у різнодискурсивну мовленнєву діяльність, що приводить