Своєрiднiсть фортепiанноi культури на етапi формування

СВОЄРІДНІСТЬ ФОРТЕПІАННОЇ КУЛЬТУРИ НА ЕТАПІ ФОРМУВАННЯ

THE ORIGINALITY OF THE PIANO CULTURE AT THE STAGE OF FORMATION

Початковим етапом формування фортепіанної культури є період поширення клавішно-струнних інструментів (клавесин, клавікорд, чембало) в Європі, що посприяло загальному культурному росту населення.

Серед безлічі розгалужень застосування поняття «культури» в музичній науці, провідним напрямом залишається його вивчення у фортепіанному мистецтві.

Так, розглядаючи фортепіанну культуру в період її формування, тобто в межах 1770–1800 років, варто зазначити, що першими її представниками треба вважати композиторів лондонської та віденської фортепіанних шкіл, а саме: Ф. Е. Баха, Й. Гайдна, М. Клементі, В. Моцарта, Й. Гуммеля, Л. Бетховена.

Фортепіанна культура зазначеного періоду невід’ємно пов’язана з культурою народу, його національними традиціями. Відмінною рисою фортепіанного спадку композиторів віденської школи є використання в музичних текстах фольклорних надбань європейських народів (австрійська та німецька пісенність у творчій спадщині В. Моцарта, чеські народні мотиви у творах Й. Гуммеля). Відомо, що на межі XVII–XVIII століть церква також застосовувала народну пісенність у своїх піснеспівах, щоб долучити до себе більшість населення.

Естетичним критерієм для майбутніх поколінь музикантів Англії стає новий «величний пафос» фортепіанної культури, що супроводжувався підвищеною цікавістю та затребуваністю піаністів, завдяки чому формуються сприятливі умови для розвитку фортепіанного мистецтва та мануфактури. Це дає поштовх появі концертної діяльності.

Історичні події (зміна влади, втрата панівного статусу церкви, ві́йни, розвиток придворної та міської музичної культури) слугували поштовхом до нових перетворень в музичному мистецтві.

У витоків поняття «класицизм» панувала думка про