Міжкультурна комунікація

ІНТЕРКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ 

ПЛАН.

Вступ.

1.МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ як чинник
ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОІ ТОЛЕРАНТНОСТІ.

2.Міжкультурна комунікація: проблеми і перспективи.

3.УСВІДОМЛЕННЯ ВЛАСНИХ КУЛЬТУРНИХ СТАНДАРТІВ
ЯК СУТТЄВИЙ ЧИННИК УСПІШНОЇ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ.

4. ІНТЕРКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ У СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ.

ЛІТЕРАТУРА І ДЖЕРЕЛА

Вступ

Життєдіяльність і відносини людей визначаються тією чи іншою культурою, яка регулює широкі спектри людської ментальності й поведінки та впливає на характер сприйняття, оцінки й міжособистісних відносин. Освіта, виховання, історична пам’ять, традиції, звичаї, правила, продиктовані суспільством, мова спілкування - все це виробляє систему орієнтацій, яка допомагає кожному індивіду сприймати різні життєві ситуації й адекватно реагувати на них. Уже виходячи з цього, можна стверджувати, що в жодному суспільстві не може існувати гомогенної культури, як не може існувати гомогенної структури суспільства. У цьому й полягає складність феномена міжкультурноі комунікації, тому можна стверджувати, що міжкультурна комунікація завжди віддзеркалює «сучасну» культуру суспільства [8, с. 381].

Оскільки сучасний освітній простір України характеризується тенденцією до етнокультурного ускладнення, то прояв міжкультурноі толерантності в майбутнього соціального педагога як посередника між особистістю та державно- громадськими соціальним службами, органами, що мають захищати інтереси людини, особливо дітей і молодь, професіонала, який зобов'язаний забезпечити педагогічний компонент у системі соціальних служб, фондів, організацій, навчальних закладів [3, с. 851], є беззаперечним, оскільки безпосередньо сприяє міжкультурній комунікації.

1.МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ як чинник
ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОІ ТОЛЕРАНТНОСТІ.

Міжкультурна комунікація - це процес взаємного зв'язку та взаємодії представників різних культур. Це специфічна суб'єкт-суб'єктна взаємодія, у якій відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями й навичками носіїв різних типів кугь- тур [6, с. 273]. Роком появи міжкультурної комунікації як академічної дисціплини варто вважати 1954, коли вийшла книга Е. Голла і Д. Трагера «Culture as Communication» («Культура як комунікація»), у якій автори вперше запропонувап* для широкого користування термін «міжкультурна комунікація», що відображав -є їх думку, особливу сферу людських відносин. Пізніш основні положення й де" міжкультурної комунікації були більш ґрунтовно розвинуті у відомій роботі Е. Гогга «The Silent Language» («Німа мова», 1959 р.), де автор показав тісний зв'язок m культурою та комунікацією. Розвиваючи свої ідеї про взаємозв'язок культур»"’ комунікації, Голл дійшов висновку про необхідність навчання культури. Тим сам**» Голл першим запропонував зробити проблему міжкультурної комунікації не" гі і m предметом наукових досліджень, але й самостійною навчальною дисциплі. Як багатопланове поняття міжкультурна комунікація охоплює дві головні складові - «культуру» й «комунікацію». Воно стало популярним, коли почали застосовувати в науці порівняльні дослідження різних культур і їх складових. Адже поняття «культура» розвивалося історично. Спочатку воно означало процеси освоєння людиною природи, виховання і навчання, але вже з другої половини XVIII ст. починає розглядатися як особливий аспект життя суспільства, пов'язаний зі способом існування людської діяльності, і такий, що характеризує відмінність людського життя від інших живих істот. З кінця XIX - першої половини XX ст. у дослідженні проблематики культури стали активно використовувати досягнення антропології, етнології, структурної лінгвістики, семіотики й теорії інформації. Унаслідок цього культуру почали розглядати як інформаційний аспект життя суспільства, як соціально значущу інформацію, що регулює діяльність, поведінку та спілкування людей [8, с. 380]. Сьогодні нараховується більше ніж 500 різних визначень культури. Усі вони були розділені на 6 класів (за Кребером, Клакхоном): 1. Описові визначення, які інтерпретують культуру як суму всіх видів людської діяльності, звичаїв, вірувань. 2. Історичні визначення, які пов’язують культуру з традиціями й соціальним досвідом суспільства. 3. Нормативні визначення, які розглядають культуру як сукупність норм і правил, що організовують людську поведінку. 4. Психологічні визначення, відповідно до яких культура є сукупністю форм набутої поведінки, що виникла в результаті пристосування й культурної адаптації людини до навколишніх умов життя. 5. Структурні визначення, які представляють культуру у вигляді різного роду моделей чи єдиної системи взаємопов'язаних феноменів. 6. Генетичні визначення, що ґрунтуються на розумінні культури як результату адаптації людських груп до середовища свого проживання [2].