Аналіз ефективності процесу стратегічного планування ПрАТ «Дятьківці»

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………...

РОЗДІЛ 1.        ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ, ЯК ЕЛЕМЕНТУ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ.

1.1 Сутність та значення стратегічного управління підприємством…………………………..

1.2 Процес стратегічного управління на підприємстві………………………

1.3 Місце стратегічного планування в стратегічному управлінні підприємством …………………………………………………………………..

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ.

2.1 Характеристика процесу стратегічного планування на підприємстві ……………………………………

2.2 Методи стратегічного планування на підприємстві …………….

2.3 Досвід стратегічного планування …………………………..

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ  ПрАТ «ДЯТЬКІВЦІ»

3.1 Аналіз ефективності процесу стратегічного планування ПрАТ «Дятьківці»…………………………………..

3.2 Шляхи подолання…………………………

ВИСНОВОК……………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...

ДОДАТКИ

ВСТУП

Стратегічне управління  -  це  процес  розробки  стратегій  і  управління організацією для  успішної  її  реалізації.  Організації  і  керівники,  які мислять стратегічно, дивляться вперед і визначають напрямок,  в  якому  вони бажають  рухатися.  Не дивлячись  на  свою  впевненість,  що  бізнес,   як   і керівники, повинен працювати добре і прямо зараз, щоб  добре  розвиватися  в майбутньому,  їх  цікавить  більш  широкий  спектр  проблем,  з  якими  вони зустрічаються, і загальний напрямок, в  якому  вони  повинні  рухатися,  щоб вирішувати ці проблеми.

  Стратегічне управління здійснюється в контексті місії організації, і його фундаментальна задача полягає в тому, щоб забезпечити взаємозв’язок місії  з основними цілями організації  в  умовах  змінного  економічного  середовища.

Стратегічне управління стосується й цілей, і засобів. В площині  цілей  воно вимальовує загальні контури майбутнього  організації;  в  якості  засобів – показує, як ця ціль повинна досягатися.

Загальна стратегія розвитку підприємства пов’язана з діяльністю підприємства в цілому, використанням всіх ресурсів і орієнтована на виконання його головної цілі. Виробничі види стратегій забезпечують реалізацію генеральної стратегії підприємства по окремим направленням його діяльності (маркетингова, фінансова, виробнича та ін.), видам діяльності (стратегія основної діяльності, пов’язана з реалізацією товарів і обслуговуванням покупців, стратегія неторгової діяльності – ремонтно-будівельної, транспортної, виробничої і т.д.) використанню окремих видів ресурсів (стратегія формування і використання трудових ресурсів, матеріально-технічної бази, фінансових ресурсів і т. д.)

Стратегічні плани повинні бути зроблені так, щоб не тільки залишатися цілісними протягом тривалих періодів часу, але і бути достатньо гнучкими, щоб при необхідності можна було здійснити модифікацію і переорієнтування. Загальний стратегічний план варто розглядати як програму, що спрямовує діяльність фірми протягом тривалого періоду часу, даючи собі звіт про те, що конфліктна і постійно мінлива ділова і соціальна обстановка робить постійні коригування неминучими.

Отже, стратегічне  управління – це прогнозне управління, пов’язане з розробкою і концептуалізацією  уявлень  про те, куди прямує організація. Стратегічне  управління  повинне  суміщатися  з практикою поточного управління. Завжди необхідно пам’ятати, що  стратегія  це засіб для створення додаткової вартості.

РОЗДІЛ 1.        ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ, ЯК ЕЛЕМЕНТУ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ.

1.1 СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Термін «стратегічне управління» був введений у побут на стику 60-70-х рр. для того, щоб відбивати відмінність управління, здійснюваного на вищому рівні, від поточного управління на рівні виробництва. Необхідність проведення такого розходження була викликана в першу чергу змінами в умовах здійснення бізнесу. Як ведучу ідею, що відбиває сутність переходу до стратегічного управління від оперативного управління, з'явилася ідея необхідності переносу центра уваги вищого керівництва на оточення для того, щоб відповідним чином і вчасно реагувати на зміни, що відбуваються в ньому, вчасно відповідати на виклик, кинутий зовнішнім середовищем.