Воєнно-блокове будівництво у 40-х – 50-ті рр. ХХ ст. Інтеграція ФРН до НАТО та створення СЕАТО і Багдадського пакту

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНЕ СТАНОВИЩЕ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 4

РОЗДІЛ 2. ПОЧАТОК ФОРМУВАННЯ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНИХ БЛОКІВ 6

2.1. Значення доктрини Трумена для початку формування блоків 6

2.2. Значення «плану Маршалла» для початку формування блоків 7

2.3. Комінформ 7

РОЗДІЛ 3. СТАНОВЛЕННЯ СТРУКТУР БЕЗПЕКИ НА ЗАХОДІ 9

3.1. Створення НАТО 9

3.2. Вступ ФРН до НАТО 10

РОЗДІЛ 4. СТВОРЕННЯ СЕАТО та Багдадського пакту 13

4.1. Створення СЕАТО 13

4.2. Створення Багдадського пакту 14

ВИСНОВОК 16

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 17

ВСТУП

Актуальність теми дослідження полягає у висвітленні важливих питань з причин та історії формування військово-політичних блоків після закінчення Другої світової війни. Наростання напруги відбувалось поступово, СРСР мав відповідь на кожен крок США, Тому у роботі буде поступово, логічно викладатись дії та протидії конфронтуючих сторін.

Метою даної роботи є розгляд історії створення воєнно-політичних блоків після Другої світової війни, причини та передумови їх виникнення, вплив на міжнародний клімат.

Для досягнення даної мети необхідно вирішити ряд завдань:

1) Значення доктрини Трумена для початку формування блоків

2) Значення «плану Маршалла» для початку формування блоків

3) Комінформ

4) Створення НАТО

5) Вступ ФРН до НАТО

6) Створення СЕАТО

7) Створення Багдадського пакту

Об’єктом роботи є НАТО, СЕАТО, Багдадський пакт та інші воєнно-політичні блоки, предметом- історія їх створення та вплив на міжнародне становище.

Структура роботи включає вступ, основну частину з чотирьох розділів, висновок та список використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНЕ СТАНОВИЩЕ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Після Другої світової війни державам антигітлерівської коаліції вдалось досягти згоди у важливих питаннях світової політики. Наприклад: підписання мирних договорів з переможеними державами; створення всесвітньої міжнародної організації, яка б не допустила виникнення нової світової війни і сприяла миру і безпеці в світі (24 жовтня 1945 року було створено ООН); покарання воєнних злочинців. Союзники змогли сконцентрувати всі свої зусилля задля успішного виконання цих складних завдань.

Проте надалі між колишніми союзниками поставали серйозні суперечності щодо побудови післявоєнного світу. Можна виокремити дві «правди», які показували полярні позиції держав. Радянський Союз зламав хребет непереможній гітлерівській армії, відіграв головну роль у перемозі в війні і поніс гігантські втрати. Тому за історичною традицією, саме він, мав усі підстави претендувати на вирішальну роль у післявоєнному устрої та отримати те, що він вважав справедливим. Вимогами радянської сторони було отримання доступу до Чорноморських протоками і забезпечення свого твердого становища на Балтиці, виходу в Північне море (Східна Пруссія). Це були вимоги радянської сторони, яка вважала їх цілком справедливими, – радянська «правда» [5].

Західні союзники – США, Великобританія, Франція – не претендували на території переможених держав (за виключенням Франції, яка схилялась до того, щоб заволодіти Руром і Сааром), загалом їх задовольняв довоєнний статус провідних держав у світі: Сполучені Штати – наймогутнішої держави, Англії і Франції – величезних колоніальних імперій. Втримати все це – і було метою їхньої участі у війні. Ці країни могли би задовольнити всі вимоги СРСР, якби це не означало