Нормотворча діяльність як форма реалізації державної правової політики

Нормотворча діяльність як форма реалізації державної правової політики

Вступ

На сьогодні нагальною є потреба вдосконалення механізмів нормотворення, підвищення результативності нормотворчого процесу, поліпшення якості законів, забезпечення стабільності законодавства, підвищення його соціальної ефективності. Нормативно-правова база є одним із основних засобів для ефективного управління державними справами, а від дієвості законодавства залежить соціально-економічний розвиток країни та добробут громадян. Закон є ефективним та якісним, якщо він відповідає суспільним потребам і реально регулює суспільні відносини відповідно до поставленої при його прийнятті мети. Процес нормотворення є невід’ємною частиною існування будь-якого суспільства і держави в цілому. Незалежно від часу, історичних чи економічних умов та політичних форм держави, залишалася незмінною одна мета – забезпечення порядку, регулювання різних соціальних процесів у правових рамках, удосконалення права і організації суспільства. З того моменту, коли виникла необхідність забезпечення дієвого механізму регулювання відносин між державою і суспільством у цілому й окремо у кожному з цих елементів, і виникло нормотворення [3, с. 86]

Нормотворчість – офіційна діяльність уповноважених суб’єктів держави та громадянського суспільства по встановленню, зміні, призупиненню і м. Київ, 22-23 травня 2015 р. │ 13 скасуванню правових норм, їх систематизації. Головне призначення нормотворчості – формулювання нових правових норм, котрі притаманні соціальним відносинам, тобто моделювання суспільних відносин, які з позицій держави або громадянського суспільства є припустимими чи необхідними. Зміна чинних і скасування застарілих правових норм сприяють утвердженню нових норм, і вони входять до складу нормотворчості[5, с. 311]

(3. Дорохов Р.П. До питання про теоретико-методологічні засади нормотворчості // Митна справа. – 2011. – № 5 (77). – Ч. 2. – С. 84–92.)

(5. Скакун О.Ф. Теорія права і держави : підруч. / О.Ф. Скакун. – К. : Алерта ; КНУ ; ЦУЛ, – 2009. – 520 с.)

1.Нормотворча діяльність: поняття, принципи, види та стадії

2Суб'єкти й основні форми реалізації державно-правової політики

3.

1. Нормотворча діяльність (нормотворчість) або, як її ще називають, правотворчість (правотворча діяльність) - це це форма владної діяльності держави, а в окремих випадках - безпосередньо народу, спрямована на формулювання чи санкціонування нормативно-правових актів, за допомогою яких у діючу систему права запроваджуються нові, змінюються чи скасовуються існуючі норми права.

Правотворчість як державна форма правоутворення характеризується такими ознаками:

• - є переважно діяльністю державних органів, їх прерогативою;
• - мас організаційну спрямованість;
• - полягає в утворенні нормативно-правових актів, що містять норми права чи скасовують, змінюють їх;
• - чітко регламентується нормами права. Правотворчість здійснюється на основі принципів:

Загальні принципи:

• - законності - в основу цього принципу покладено правило, згідно якого вся правотворча робота по підготовці, прийняттю, впровадженню в життя і скасуванню нормативно-правових актів повинна здійснюватись в рамках закону;
• - гуманізму - це означає, що нормативно-правові акти повинні формулювати, захищати загальнолюдські цінності, природні права людини, створювати умови і механізми їх втілення в життя;
• - демократизму - сутністю правотворчості є вираження волі народу, безпосередня його участь в розробці і прийнятті нормативно-правових актів;
• - науковості - ефективному використанні досягнень юридичної та інших наук при розробці норм права;
• - професіоналізм - даний принцип безпосередньо пов'язаний з якістю правотворчості. До даного роду діяльності повинні залучатися лише компетентні фахівці - юристи, соціологи, політологи тощо.

Спеціальні принципи:

• 1) оперативність - полягає у швидкій підготовці та прийнятті нормативно-правових актів ;
• 2) використання правового досвіду - необхідність спиратися на досвід інших держав;
• 3) зв'язок з практикою - норма повинна враховувати об'єктивний розвиток правовідносин.

Складність категорії правотворчості обумовлює різноманіття критеріїв її класифікації:

• 1. За способами правотворчості розрізняють:

• - затвердження нормативно-правових актів і договорів референдумом;
• - прийняття або видання нормативно-правових актів компетентними державними органами. У сучасних державах цей вид правотворчості є основним;
• - створення юридичних прецедентів судовими та адміністративними органами держави. В Україні розповсюджено мало, а є одним з основних у країнах англо-американської правової сім'ї;
• - укладення нормативно-правових договорів компетентними державними органами (або, з дозволу держави - іншими суб'єктами, зокрема, трудовими колективами);
• - офіційне визнання державою правового звичаю або релігійної норми як форми права.

• 2. Залежно від форм створюваного права розрізняють:

• - законотворчість;
• - підзаконну правотворчість;
• - прецедентну правотворчість;
• - договірну правотворчість.

• 3. Залежно від суб'єкта правотворчості розрізняють:

• - безпосередню правотворчість народу (суспільства). Цей вид правотворчості здійснюється в процесі референдуму;
• - делегована правотворчість - це нормотворча діяльність уповноважених органів держави, яка здійснюється за дорученням вищого представницького органу державної влади:

• o правотворчість найвищого представницького органу (парламенту) держави або суб'єкта федерації. У більшості країн світу парламент має "монополію" на законотворчу діяльність;
• o правотворчість органів і посадовців виконавчої гілки влади (уряду, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевої адміністрації тощо).
• o правотворчість глави держави;
• o судову правотворчість (характерно для країн англо-американської правової сім'ї);
• o правотворчість громадських організацій (наприклад, профспілок);
• o локальна правотворчість (на підприємстві, в установі, організації).

• 4. Залежно від юридичної сили актів:
• - законотворчість - правотворчість вищого представницького органу, наприклад, парламентом видаються нормативно-правові акти найвищої юридичної сили - закони;
• - підзаконна правотворчість - її змістом є видання норм права Президентом, урядом, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, главами адміністрацій, керівниками підприємств.

Розглядаючи процес правотворчості з більш широких, загальносоціальних позицій, можна говорити про існування більшої кількості його стадій, а саме:

• - аналіз певних суспільних відносин і встановлення потреби в їх правовій регламентації;
• - визначення суб'єкта правотворчості, юридичної сили і виду нормативно-правового акта;
• - прийняття рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта у разі необхідності;
• - розробка концепції та основних ідей норм права, що будуть утворювати зміст нормативно-правового акта;
• - підготовка змісту проекту нормативно-правового акта (розробником, робочою групою, правотворчим органом);
• - попередній розгляд проекту нормативно-правового акта;
• - громадське обговорення проекту нормативно-правового акта (провадиться в разі потреби);
• - офіційний розгляд проекту нормативно-правового акта відповідним суб'єктом правотворчості з додержанням встановлених процедур;
• - прийняття нормативно-правового акта;
• - опублікування й оприлюднення нормативно-правового акта;
• - набуття нормативно-правовим актом чинності.

2. Правова політика поєднує різноманітні аспекти й напрями політичної діяльності певних суб'єктів у галузі права, його творення, тлумачення, застосування.