Аутоімунний синдром. Інфекційний синдром

Аутоімунний синдром

Типові скарги: скаржаться на загальну слабкість, біль у суглобах, сухість в роті та очах, висипи на шкірі, застійну серцеву недостатність, сплєномергію (збільшення селезінки), а також на симптоми, пов'язані з ураженням конкретних органів, залежно від типу аутоімунного захворювання.

Фізикальні зміни: запальні захворювання сполучної тканини, залоз, суглобів (ревматоїдний артрит, синдром Шегрена, синдром Фелті та інші); СЧВ, дерматоміозит, склеродермія; системні васкуліти (гранулематоз Вегенера, вузлуватий періартеріїт та ін.); гломерулонефрит; патологія щитовидної залози, інсулінзалежний цукровий діабет, хвороба Адіссона та інші гормональні порушення; неврологічні захворювання (розсіяний склероз, міастенія та ін.); неспецифічний виразковий коліт; цитопенічні захворювання крові; автоімунні захворювання печінки; автоімунні форми безпліддя, патології вагітності, тяжкі форми перебігу клімактеричного синдрому; деякі види психопатології (шизофренія).

Лабораторні зміни: підвищення рівня антитіл та показників запалення в крові, а також позитивні результати на аутоімунні тести (наприклад, антинуклеарні антитіла) є характерними лабораторними змінами при аутоімунних синдромах.

Методи діагностики: встановлюється на підставі клінічних симптомів, фізикальних змін, лабораторних тестів та інструментальних досліджень, таких як біопсія органів. Також важливо виключити інші можливі причини симптомів.

Принципи лікування, групи препаратів: спрямоване на підгальмування або модуляцію аутоімунної відповіді. Це може включати в себе призначення протизапальних ліків, імунносупресивних препаратів, стероїдів, антиметаболітів та інших лікарських засобів залежно від конкретного захворювання.

Інфекційний синдром

Типові скарги: залежать від конкретного патогену та органів, які він уражає. Симптоми можуть включати лихоманку, кашель, біль в горлі, головний біль, м'язову слабкість, діарею, біль у животі тощо.

Фізикальні зміни: тривалий субфебрилітет, лихоманка неясної етіології; хронічні інфекції ЛОР-органів (синусити, отити), повторні лімфоаденіти; рецидивуючий та хронічний бронхіт, хронічне обструктивне захворювання легень; повторна пневмонія (в сполученні з інфекцією ЛОР-органів); часті ГРВІ (у дорослих більш ніж 4 рази і у дітей більш ніж 6 разів на рік); бактеріальні захворювання шкіри та підшкірної клітковини (піодермії, фурункульози, абсцеси, флегмони, рецидивуючі парапроктити у дорослих); паразитарні інфекції; афтозні стоматити, захворювання парадонту; рецидивуючий гнійний кон’юнктивіт; рецидивуючий герпес; хронічні урогенітальні інфекції (хронічний гнійний вульвит, уретрит, часто рецидивуючі цистити, хронічний пієлонефрит); дисбактеріоз, хронічна гастроентеропатія з діареєю неясної етіології; генералізовані інфекції.

Лабораторні зміни: підтверджується шляхом виявлення патогену в клінічних аналізах (наприклад, за допомогою культур бактерій або ПЛР-діагностики вірусів).

Методи діагностики: встановлюється на підставі клінічних симптомів, лабораторних досліджень та обстеження, включаючи рентгенографію, комп'ютерну томографію (КТ) та інші методи образної діагностики.

Принципи лікування, групи препаратів: призначення антибіотиків, антивірусних препаратів або інших лікарських засобів, спрямованих на патоген. Групи препаратів можуть включати антибіотики, антивірусні засоби, антимікробні ліки, протигрибкові препарати та інші залежно від характеру інфекції.

Лімфопроліферативний синдром

Типові скарги: можуть скаржитися на безболісне збільшення лімфатичних вузлів, слабкість, втому, біль у животі (у разі ураження селезінки або печінки) та інші симптоми, залежно від конкретного типу лімфопроліферативної захворюваності.

Фізикальні зміни: пухлини в імунній системі (лімфолейкози, лімфосаркоми, хвороба Ходжкіна, лімфоми, саркома Капоші); Х-залежний рецесивний лімфопроліферативний синдром у дітей: а) гіперплазія всіх груп лімфатичних вузлів із запальними процесами в них у сполученні з частими бактеріальними інфекціями іншої локалізації; б) спленомегалія; в) мононуклеоз в анамнезі.