Парадокс брехуна

Парадокс брехуна

Парадокс– це термін, яким заведено називати певне твердження або концепцію, що містить у собі суперечливий зміст. У логіці, парадокс — це певне твердження, яке буквально суперечить самому собі. Існує незліченна кількість  логічних парадоксів. Найбільш відомим і, мабуть, найбільш цікавим з них є парадокс брехуна.

Парадо́кс брехуна́ — відомий логічний парадокс, який полягає у неможливості визначення правдивості чи хибності твердження у межах мови, якою це твердження викладено. У найпростішому варіанті цього парадоксу людина вимовляє всього одну фразу: «Я брешу». Чи говорить: «Висловлення, що я зараз вимовляю, є хибним». Чи: «Це висловлювання помилкове». Якщо висловлювання хибне, то промовляючий сказав правду, і значить, сказане ним не є брехнею. Якщо ж висловлювання не є хибним, а промовляючий стверджує, що воно хибне, то його висловлювання хибне. Таким чином випливає, що, коли промовляючий бреше, то він говорить правду, і навпаки.

Коротка історія:

Деякі вважають, що перший прояв парадоксу брехуна був у 6-му столітті до н. е., коли критський філософ-поет Епіменід сказав: «Усі критяни — брехуни». Але насправді це не так, тому що це твердження є неправдивим, якщо існує принаймні один критянин, який іноді говорить правду, тобто не дотриманий головний принцип парадоксу брехуна, що «твердження не може бути ні істинним, ні хибним». Це явище отримало назву Парадокс Епіменіда

Насправді ж, першим проявом парадоксу брехуна є вислів грецького філософа Евбуліда, який жив у 4-му столітті до н. е.: «Чоловік говорить, що він бреше — це правда чи брехня?»

Цікава історична довідка:

З першого погляду цей парадокс здається простим, але у середні століття цей парадокс був віднесений до так називаних нерозв'язних пропозицій і зробився об'єктом систематичного аналізу. Навіть ходять легенда, що Філіт Косський, покінчив життя самогубством через те, що не зміг розв’язати цей парадокс.  І, що один з відомих давньогрецьких логіків, Діодор Кронос, уже на схилі років дав обітницю не приймати їжу доти, поки не знайде рішення цього парадоксу, і незабаром вмер, так нічого і не спромігшись.

Способи вирішення парадоксу:

Існує декілька способів вирішення парадоксу брехуна. Найголовніший з них навіть має свою назву, на відміну від інших способів, і це «Мова і метамова».

Зараз парадокс брехуна вважається характерним прикладом явища, для вирішення якого потрібно змішувати дві мови: мову,якою говориться теза про дійсність, і мова, якою говорять про першу мову.

У повсякденному житті немає розходження між цими рівнями: і про дійсність, і про мову ми говоримо на тій ж самій мові. Наприклад, людина, рідною мовою якого є українською мова, не бачить ніякої особливої різниці між твердженнями: «Сніг холодний» і «Вірно, що сніг холодний», хоча одне з них говорить про сніг, а інше - про висловлення відносно снігу.  Якби в когось виникла думка про необхідність говорити про світ на одній мові, а про властивості цієї мови - на іншій мові, він міг би скористатися двома різними існуючими мовами, допустимо українською і англійською. Замість того, щоб просто сказати: «Твердження «Сніг не холодний» хибне» вимовив би «The assertion «Скло не прозоре» is false». При такому використанні двох різних мов сказане про світ ясно відрізнялося б від сказаного про мову, за допомогою якого говорять про світ. Справді, перші висловлення відносилися б до української мови, у той час як інші - до англійської. Якби далі нашому знавцю мов захотілося висловитися з приводу якихось обставин, що стосуються вже англійської мови, він міг би скористатися ще однією мовою. Допустимо німецькою. Для розмови про цьому останньому можна було б удатися, наприклад, до іспанської мови і т. д. Виходить, таким чином, своєрідна драбинка, чи ієрархія, мов, кожна з який використовується для цілком визначеної мети: