Логічні парадокси

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Реферат з предмету

 «Логіка»

на тему

«Логічні парадокси»

Виконав: студент ІІ курсу,

2-ї групи,

Юридич факультет,

Островський Семен

Перевірив:

Власов Володимир Ігорович

Київ 2017

Зміст

Вступ        2

1. Поняття парадоксів у логіці        4

2. Варіанти парадокса «Брехуна»        5

3. Мова і метамова та інші вирішення парадокса        7

4. Софізми і паралогізми – різновиди алогізмів у логіці        11

Висновок        13

Список використаної літератури        14

Вступ

Відомо, що сформулювати проблему часто важливішими й важче, ніж розв'язати цю проблему. Форми, у яких виявляється усвідомлюється проблемна ситуація, дуже різноманітні. Не завжди вона виявляє себе у вигляді прямого питання,поставленного на початку дослідження. Світ проблем як складних, так і простих породжує їх процес пізнання. Виявлення проблем пов'язані з самою суттю творчого, мислення. Парадокси найчастішу мають форму неявного випадоку, беззапитального способів постановки проблем. Парадокси звичні на ранніх стадіях розвитку наукових теорій, коли робляться перші кроки у ще невивченій області й утворюються найзагальніші принципи їх вирішення.

У широкому значенні парадокс – це положення, різко розбіжне з усталеними, ортодоксальними думками. «Загальновизнані думки і те, що вважають справою давно вирішеним, найчастіше заслуговують дослідження». Парадокс – початок такого дослідження.

Парадокс у вужчому та спеціального значенні – це два протилежних, несумісних затвердження, кожного з яких є удавані переконливими аргументи. Найбільш різка форма парадоксу – антиномія,міркування, котрий доводить еквівалентність двох тверджень, одна з якого є запереченням іншого.

Особливою популярністю користуються парадокси в суворих і точних науках – математики й логіці. І це випадково.

Логіка – абстрактна наука. Вона базується на експериментальному підході вирішення проблем, немає фактів звичному значенні цього терміну. Будуючи свої системи, логіка виходить, зрештою, з аналізу реального мислення. Але результати цього аналізу носять синтетичний, нерозчленований характер. Вони є констатаціями будь-яких окремих процесів або негативних подій, які були б засвідчені теорією. Такий аналіз не можна, очевидно, назвати спостереженням: спостерігається завжди конкретне явище.

Конструюючи нову теорію, учений зазвичай відштовхується від фактів, від того, які можна поспостерігати на досвіді. Хоч би яка не була вільна його творча фантазія, вона повинна переважно рахуватися в одному неодмінному руслі: теорія має сенс тільки у разі, коли вона цілком узгоджується з фактами. Теорія, розбіжна з фактами і спостереженнями, є хибною й цінності немає.

Розбіжність логічної теорії з практикою дійсного мислення нерідко знаходять у формі більш-менш гострого логічного парадоксу, інколи ж навіть у формі логічного антиномії, промовляючої внутрішню суперечливість теорії. Цим самим пояснюється ті значення, які надають парадокси з логіки.

Насамперед, наявність значної частини парадоксів говорить про силу логіки як науки, а не її слабкості, як може видатися. Виявлення парадоксів невипадково збіглося з періодом найбільш інтенсивному розвиткові сучасної логіки й найбільших її успіхів. Перші парадокси було відкрито ще до виникнення логіки як особливої науки. Багато парадоксів виявили у середньовіччі.

Спроба знайти якийсь специфічний принцип логіки, порушення якого було б характерною рисою всіх логічних парадоксів, до нічого певного не привела. Безсумнівно, корисною було б якась класифікація парадоксів, що б підрозділяла їх у типи і різноманітні види, групуюча одні парадокси і що протиставляє їх іншим. Проте й цій справі нічого стійкого не було досягнуто.