Роль парадоксу у творчості О. Вайльда

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1.  Явище парадоксу у літературі …………………………………6

1. Парадокс як засіб світобачення у літературі ………………………..6
2. Своєрідність парадоксального

естетизму О. Вайльда ………………………………………………………….10

РОЗДІЛ 2. Парадокс як домінантний художній засіб

у творах О. Вайльда  …………………………………………………………..15

2.1. Естетичні та етичні парадокси творів письменника. Художньо-

естетична своєрідність казок О. Вайльда ………………………………….14

2.2. Парадоксальність збірок казок «Щасливий принц» та

«Гранатовий будиночок» ……………………………………………………18

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………28

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ……………………………..30

ВСТУП

Оскар Вайльд (1854-1900) – англійський письменник-естет, літературна спадщина якого, погляди на мистецтво та власний шлях у ньому отримали ще за життя митця широкий резонанс майже одночасно в країнах Європи та Америки.

Яскравий, самобутній та найбільш визначний талант серед теоретиків англійського естетизму, його провідний митець-практик, Вайльд був схильний до парадоксальної афористичності у самовислові та оформленні своїх суджень. Його блискучі парадокси стали не лише символічним художнім засобом для вичерпної соціальної характеристики ХІХ, а й ХХ і подальшого століть.

Критична та епістолярна спадщина проливає світло на природу естетики Вайльда, на складний характер протиріч між деякими його деклараціями та художньою творчістю. Прагнення ігнорувати цю суперечливість неминуче приводить до спрощення нашого уявлення про естетику і творчість письменника [1, c.14].

Будучи представником британського естетизму з його культом «чистого мистецтва», Вайльд намагався якнайвище місце на шкалі цінностей відвести Істині та Красі. Як говорив критик-літературознавець Нільс Бор, «істини бувають ясні і глибокі. Ясній істині протистоїть неправда. Глибокій істині протистоїть інша істина, не менш глибока…» [2, с.300]. У цих словах влучно сформульовано сутність явища парадоксу, розквіт якого припадає на кінець XIX століття, епоху зламів в соціальній історії та її розумінні, час зіткнення консервативних традицій з декларативним ультрановаторством, добу ускладненості історико-культурного процесу, в якому сучасникам було нелегко відрізнити вічне від одноденного, цінне  – від гучного, істину – від її імітації.

Поняття про красу як поняття про добро і зло – історичне, соціальне. Ще давні греки розуміли, що в мистецтві немає ні краси, ні потворного без типізації. Не всі жінки були афродітами, а чоловіки – геркулесами, але вони мали ідеал краси, і «вчилися у неї краще жити на світі» [2, с.299]. 

Прекрасне в житті і мистецтві – поняття різні. Так, ще в 30-60 роках XІX англійські прерафаеліти та літератори Франції (Т. Готьє, Ж. де Нерваль, П. Борель, а пізніше – Ш. Бодлер та інші) обрали засоби протесту проти «масно задоволеної пики» заможньої посередності у формі шокуючої поведінки (наприклад, дебоші у громадських місцях), епатуючого одягу, довгих зачісок. тощо. «Прерафаелітське братство» (PRB) критикувало культуру і мораль вікторіанської доби, соціалістичні ідеї і утилітаризм.                    Тут беруть свій початок витоки естетизму, що утверджувався в модерністській літературі на межі ХІХ-ХХ ст. [9, с.3]. Та нікому з митців не вдалося мати стільки якісних досягнень в царині художніх засобів, серед яких своєрідний гумор, незвичайність авторського «я» та більшість  естетичних категорій (прекрасне, високе, потворне, низьке та інші.), втілених у словесних фейєрверках, віртуозній грі думок-парадоксах, як Оскару Вайльду. І тільки згодом ще один знаменитий ірландець Бернард Шоу спромігся осягнути та продовжити творчий метод парадоксаліста Оскара Вайльда. ХХ століття змогло використати інтелектуальний запас естета-оригінала, наголошуючи на неперевершеності, актуальності та пророкуючи невмирущість його неочевидних висловів-протирічь (парадоксів), як справжніх зразків великого Мистецтва, котре, як відомо, вічне. На думку естета, парадокси – мова Бога [цит. за: 1, с.15]. Здається, що вся євангельська історія – суцільний парадокс. Як пояснити, що Творець народжується в яслах у хліву, а в день Своєї Слави в`їжджає до міста на віслюку, щоб бути знеславленим і висміяним? Людство вирішує це питання вічно, і в цьому також парадокс.