Психологічний аналіз причин агресивності у дітей дошкільного віку

Психологічний аналіз причин агресивності у дітей дошкільного віку

Мулявка А. І.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

В сучасному світі дуже часто можна почути як батьки скаржаться на те, що їхні діти агресивні. Це викликає питання стосовно витоків та можливостей подолання і корекції агресивної поведінки.

Існує безліч пояснень, що таке агресія. Дитяча агресія – це спосіб реагування дитини на неможливість зробити те, що хочеться, саме так, як хочеться. Джерелом дитячої агресії можуть бути заборони, індивідуальні особливості, наслідування поведінки дорослих та їхніх емоцій [2].

Разом з цим агресія є невід'ємною динамічною характеристикою активності і адаптивності людини. В соціальному плані особистість повинна неминуче мати певний ступінь агресивності. У «нормі» вона виявляється якістю соціально прийнятною і навіть необхідною. В іншому випадку, це призводить до піддатливості та пасивності поведінки [1].

Дослідниця А. Фрейд приділяла велику увагу проблемам дитячої агресивності. На значному клінічному матеріалі А. Фрейд конкретизувала основні положення класичного психоаналізу про дитячий розвиток, збагативши їх психоаналітичним вченням про свідомість, про психологічне Я дитини [3].

А. Фрейд описує різні форми дитячої агресивності. Так, для самих маленьких дітей характерна оральна агресивність. У цьому віці спостерігається просто моторно-афективний процес відведення інстинктивних спонукань. Подібні прояви агресивності зникають самі по собі в процесі дозрівання свідомості дитини і появи інших можливостей відводу, зокрема, мови. Сплеск агресивності спостерігається на анально-садистській стадії розвитку. Потім агресивність сама по собі зв'язується і втихомирюється за допомогою злиття з лібідо. Втручання виховних заходів у природний відвід агресивності може завадити цьому процесу. Якщо ненависть чи агресія проти зовнішнього світу не можуть проявитися з усією повнотою, вони прямують назад на власне тіло дитини і безпосередньо доступні їй предмети: дитина б'ється головою об стіну, псує меблі тощо. У цьому випадку дитині треба дати можливість спрямувати агресію на зовнішню мету (старі непотрібні речі, іграшки тощо). А. Фрейд стверджує, що агресивність, якщо вона вступає в нормальні взаємовідносини з лібідо, впливає на соціалізацію дитини не стримуючи, а спонукаючи. Тільки там, де змішання між лібідо і агресивністю не відбувається або де пізніше відбувається їх розшарування, агресія в якості чистої агресивності та антисоціальної тенденції стає загрозою соціальної поведінки [3].

Е. Фромм також цікавився цією проблемою та такими виявами агресивності, як причинення шкоди собі (удари головою та інш.). Він підкреслює, що людські пристрасті кореняться в характері і відповідають екзистенціальним потребам людини, які визначаються специфічними особливостями її існування [4].

Слід подумати звідки береться агресія в маленьких дітей. Першою причиною є батьки. Батьківська невпевненість, поганий настрій, перегляд в присутності дітей телебачення та новин, де щодня показують агресивну поведінку, знецінення авторитету інших дорослих – все це може привести до того, що дитяча агресія буде проявлятися частіше і сильніше. Оскільки дорослі завжди є прикладом для дітей [2].

Але