Емпіричне дослідження стресу

Вступ…………………………………………………………………………………3                                                      

1. Теоретичні аспекти дослідження стресу………………………………………..7

1.1 Стрес, його сутність та особливості…………………………………………...7

1.2 Сучасні класифікації стресу та методологічні підходи до вивчення………..15

1.3 Типологія стресових розладів…………………………………………………27

1.4 Загальні підходи до нейтралізації та управління стресом. Постстресове відновлення…………………………………………………………………………37

2. Методологічні дослідження стресу…………………………………………….40

2.1 Особливості проведення інтерв’ю.....................................................................40

2.2 Діагностика індивідуальних особливостей, як чинників виникнення стресових розладів.....................................................................................................44

2.3 Психодіагностика стресових розладів...............................................................46

2.4 Методики діагностики копінг — стратегій.......................................................49

2.5 Діагностика спрямованості на постстресове відновлення..............................51

3. Емпіричне дослідження стресу............................................................................52

3.1 Організація емпіричного дослідження та методи психодіагностики стресу..........................................................................................................................52

3.2 Кількісні та якісні показники вияву рівня стресу та стресостійкості............54

3.3 Специфіка впливу психологічних умов на розвиток стресостійкості............57

Висновки…………………………………………………………………………....59

Список використаної літератури…………………………………………………..60

Вступ

Вивчення особливостей поведінки людини у кризових ситуаціях завжди були у центрі уваги науковців. Дослідниками проведено численні емпіричні розвідки окремих аспектів стресу, складних життєвих ситуацій, копінг-стратегії. Окремий напрямок: розробка програм стрес-менеджменту та постстресового відновлення. Однак попри поширеність й різномаїття досліджень у даній галузі, багато аспектів лишаються недостатньо висвітленими, зокрема це сучасні зарубіжні дослідження стресу і стресподолання, можливості їх використання для реалій сучасної Україні. Аналогічна ситуація склалася й у царині психодіагностики. Попри чисельність нових опитувальників діагностики поведінки у стресових ситуацій, деякими психологами, зокрема й студентами та аспірантами, використовується стандартний набір тестів, часто застарілих, без окреслення особливостей їх сучасного використання і застосування новіших, доопрацьованих відповідно до нинішніх реалій діагностичних опитувальників. Не в останню чергу це стосується діагностики стресових розладів і популярного нині в Україні дослідження посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Основу сучасних підходів до діагностики та корекції психологічних наслідків війни складає концепція відстрочених реакцій на травматичний стрес, яка динамічно розвивається останнім часом. Посттравматичний стресовий розлад виникає як запізніла і / або затяжна реакція на стресову подію або ситуацію (короткочасну або тривалу) виключно загрозливого або катастрофічного характеру, які в принципі можуть викликати загальний дистрес майже у будь-якої людини (наприклад, природні або штучні катастрофи, бойові дії, нещасні випадки, випадкова присутність на місці насильницької смерті інших, у жертви катувань, тероризму, зґвалтування або іншого злочину). ПТСР розвивається у 20-25% людей, що піддалися стресовій дії, але ще зберегли своє фізичне здоров’я; серед поранених поширеність цих порушень — близько 40%. В цілому, прояви ПТСР спостерігаються у 1-3% всього населення (у жінок приблизно в 1,5 рази частіше), а окремі компоненти цього розладу — у 5-15% населення. На думку зарубіжних вчених, зокрема D. Simons, W. R. Silveira (1994) діагноз ПТСР з великою натяжкою здатен претендувати на статус окремої нозології та легко гіпердіагностується у тих випадках, коли в анамнезі пацієнта є вказівки на перенесений дистрес. Опис ПТСР в DSM-V залишається лінійним та не включає культуральний вимір. Власне, категорію ПТСР цілком можна вважати репрезентацією моделі страждання. Нейрофізіологічна відповідь на інтенсивний стрес, як довів ще Ганс Сельє, універсальний, але поведінковий спектр біологічних реакцій, їх інтерпретація, зв'язок з традиціями і віруваннями, використання копінг-стратегій і нормативних для кожної культури стилів реагування не може бути однаковим для усіх без вийнятку людей. Тавро ПТСР перетворює людину на потерпілу і автоматично підвищує ймовірність швидкого формування у неї вторинної вигоди від хвороби. Аналіз наукової літератури з проблеми особистісних ресурсів стресоподолання свідчить про те, що усвідомлення людиною наявності засобів допомоги у скрутному для неї становищі й наявність навичок оперування якомога більшою кількістю таких засобів сприяє посиленню відчуття контрольованості ситуації і, внаслідок цього, більш ефективному подоланню проблем, що постають перед суб’єктом у складній ситуації. Отже, діагностична, а згодом й психотерапевтична робота у закладах непсихіаричного профілю має бути спрямована на аналіз наявних у особистості ресурсів подолання стресових ситуацій, розвиток навичок стрес-менеджменту, вмінь планувати своє найближче та віддалене майбутнє (у тому числі навчання способам організації власного життєвого часу і простору). У контексті діагностики спрямованості на постстресове відновлення авторами посібника вперше перекладено такі методики як Шкала задоволеності життям (SWLS), Опитувальник сенсу життя (MLQ), Опитувальник повсякденних неприємностей і підйомів, Опитувальник посттравматичного зростання. Проаналізовано сучасні підходи до діагностики копінг-стратегій, зокрема подано скорочену версію опитувальника CSI-SF (2007), охарактеризовано можливості сучасного використання вже відомих і розповсюджених психодіагностичних методик (тесту Т.Лірі, тесту М. Люшера, СМДО і шкал Уїгінса). Автори не претендують на вичерпність розглянутих опитувальників і методологічних підходів до них, втім читач може ознайомитися із сучасними зарубіжними тенденціями дослідження особистості у кризових ситуаціях, використати у своїй практичній діяльності запропоновані психодіагностичні методики. Посібник складається із трьох розділів. У першому розділі «Теоретичні аспекти дослідження кризових ситуацій» висвітлено сучасні класифікації кризових ситуацій та методологічні підходи до їх вивчення, зокрема акцентовано увагу на деприваційних кризах і їх зв’язку із ідентичністю особистості, окреслено новітні підходи до переживання втрати, у тому числі й доопрацьовану модель Е.Кюблер-Росс і Д.Кеслера. Біографічні кризи особистості проаналізовано у контексті криз автентичності, а різні теорії фрустрації розкрито з точки зору їх сучасних впроваджень. У контексті стресових ситуацій проаналізовано повсякденні неприємності, їх зв'язок із життєвими подіями та методики дослідження. Другу частину першого розділу присвячено типології стресових розладів. Проаналізовано гострі стресові реакції, ПТСР і розлади адаптації, як у контексті історичного розвитку цих понять, так і з точки зору перспектив їх подальшої діагностики. Особливу увагу в контексті сучасних українських реалій приділено розгляду стресових розладів в учасників бойових дій. Окреслено зв’язок посттравматичних когніцій, симптомів ПТСР і уявлень про власну самоефективність у військових, визначено можливості використання цих знань для повоєнної реабілітації учасників бойових дій. Третя частина першого розділу спрямована на висвітлення сучасних підходів до визначення захисних механізмів і копінг-стратегій. Окрім традиційних захисних механізмів за З.Фройдом подано чотирьохрівневу класифікацію захисних механізмів Дж. Вайланта, окреслено межі розмежування понять захисного механізму та копінгу. У четвертій частині першого розділу розкрито сучасні уявлення про стрес-менеджмент і постстресове відновлення, наведено приклади сучасних програм стрес-подолання зокрема й у контексті профілактики емоційного вигорання. Другий розділ «Методики емпіричного дослідження особливостей переживання людиною кризових ситуацій» присвячено огляду сучасних зарубіжних опитувальників психодіагностики станів особистості у кризових ситуаціях. Розглянуто особливості проведення клінічного інтерв’ю, його модифікації та види; окреслено засоби діагностики індивідуальних особливостей, як чинників виникнення стресових розладів, особливу увагу приділено сучасним редакціям відомих психодіагностичних інструментів. У пункті «Психодіагностика стресових розладів» переважно представлено авторські переклади методик та бланків реєстрації отриманих даних. Діагностика копінг-стратегій представлена поширеними нині у зарубіжній психології тестовими методиками, а постстресове відновлення пропонується діагностувати як відомими в Україні проективними тестами, так і зарубіжними опитувальниками, авторський переклад яких представлено у даному розділі. Третій розділ «Методичні підходи до організації тренінгів постстресового відновлення» присвячено аналізу різних аспектів тренінгу посттравматичного зростання, ключовими темами якого є: переосмислення особистістю власного сенсу життя та зміна життєвих пріоритетів; травма як джерело саморозвитку; формування нового образу Я і прийняття власного фізичного тіла. Із переосмисленням сенсу життя тісно пов’язане одне із найпопулярніших нині у вітчизняній психотерапії поняття майндфулнесс - поінформованість про теперішній момент із його прийняттям. Окреслено низку психодіагностичних методик, спрямованих на вивчення даного феномену. Після кожної частини розділів наведено список використаної літератури, а наприкінці посібника подано рекомендовану літературу, де можна більш детально ознайомитися із використаними у даній книзі матеріалами. Автори висловлюють вдячність за науково-професійну підтримку та допомогу керівництву Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України – директорові академіку НАПН України, доктору психологічних наук, професору С.Д. Максименку, вченому секретареві, доктору психологічних наук В.В. Турбан, завідувачу лабораторії методології і теорії психології Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, член-кореспонденту НАПН України Г.О. Баллу, а також усім, хто виявляв інтерес до нашої роботи. Окрема подяка всім членам наших родин за підтримку та розуміння.