Емпіричне дослідження психологічної саморегуляції навчальної діяльності студентів у навчальній діяльності

Емпіричне дослідження психологічної саморегуляції навчальної діяльності студентів у навчальній діяльності

Одне з головних завдань сучасної освіти є формування ефективної навчальної діяльності студента, активності та самостійності. Адекватно сформована психологічна саморегуляція є психологічною основою самостійності.

Поява саморегуляції в психології пов'язано з регулюючим психічним відображенням. Поступово в психології вчені почали вважати, що саморегуляція відноситься до свідомого управління власною поведінкою, виходячи з цього, вона не є мимовільним психічним процесом [3, c. 34].

 Проблему саморегуляції діяльності особистості за останні роки досліджували багато науковців, таких як: І. М. Захарова, К. В. Злоказов,                         О. В. Зобков, Н. О. Киселевська, Т. В. Кириченко, О. О. Конопкін,                        Стаканова та ін. Більшість вчених надає перевагу питанню зв'язку психологічної саморегуляції з успішною навчальною діяльності студентів [3, c. 45].

На перший план вийшли припущення про активність, про можливість усвідомленого саморегулювання на основі рефлексивних уявлень про мету, способи і засоби саморегуляції, про самодетермінації як про здатність і потреби самостійно вибирати напрямки власного розвитку.

І. П. Павлов у своїх працях підкреслював, що організми можуть зберігати свою цілісність тільки до тих пір, поки всі їх складові врівноважені між собою і з оточуючими умовами [2]. Також, І. П. Павлов зазначав, що людина є система «...найвищою мірою саморегулююча, сама себе підтримує, відновлює, поправляє і навіть удосконалює» [1, c. 39].

Разом з цим І. П. Павлов говорив про пластичність нервової системи, її великий динамічний потенціал для саморегуляції як всередині організму, так і при взаємодії з навколишнім середовищем. Рефлекторну дугу І. П. Павлов характеризував в якості універсального принципу організації роботи та аналізу нервової системи. Принцип рефлекторного кільця встав на місце принципу рефлекторної дуги, що був закономірним етапом цих уявлень.

Сучасна психологічна наука володіє численними дослідженнями, спрямованими на накопичення знань по саморегуляції людини, як його організму, так і особистості.

Б. В. Зейгарник під саморегуляцією розуміла - свідомий процес управління своєї поведінки. Вона визначила два рівні саморегуляції: операційно-технічний і мотиваційний.

У сучасній психології існує багато класифікацій рівнів і підходів саморегуляції. саморегуляція навчальної діяльності розуміється як свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, яке буде проявлятися в умінні долати виникаючі труднощі. На наш погляд, саморегуляція навчальної  діяльності – це свідоме управління особистісними компонентами і поведінкою, формуючи цілеспрямовану діяльність і здатність переживати труднощі на шляху до мети.

Ефективність навчальної діяльності студента реалізується на основі пізнавальної активності і спирається на сформовані саморегулюючі характеристики особистості.

При вивченні процесів саморегуляції ми спираємося на структурно - функціональний підхід, в рамках якого йдеться про саморегуляцію довільної активності, як про системно-організаційному психічному процесі з ініціації, побудови, підтримки та управління всією діяльністю зовнішньої і внутрішньої активності, які спрямовані на досягнення поставленої мети.

Таким чином, психологічна саморегуляція – це свідомий процес управління своєї поведінки.

Саморегуляція навчальної діяльності – це свідоме регулювання студентом своєї поведінки і діяльності, яке буде проявлятися в умінні долати виникаючі труднощі під час здобуття вищої освіти. Вона характеризується стильовими особливостями, що впливають на ефективність навчальної діяльності. Оволодіння студентами оптимальним стилем саморегуляції може визначити подальші перспективи їх професійного зростання та особистісного розвитку [5, c. 34].